Президент встановив відзнаку “Місто-герой України”

Володимир Зеленський своїм указом встановив почесну відзнаку “Місто-герой України” та надав таке звання першим шістьом населеним пунктам, які чинять героїчний опір російським агресорам

Зеленський оголосив про ці відзначення у вечірньому зверненні 6 березня.

Указом Президента № 111 від 6 березня 2022 року встановлено почесну відзнаку "Місто-герой України" "з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації  проти України". Містами-героями стали Харків, Чернігів, Маріуполь, Херсон, Гостомель та Волноваха.

 

Подібне звання - "місто-герой" - існувало в СРСР. 1 травня 1945 року Сталін назвав Севастополь та Одесу містами-героями. 21 червня 1961 року до них приєднався Київ. А 8 травня 1965 року в СРСР затвердили положення про "почесну відзнаку" "місто-герой". У 1973 році такий статус отримало місто Керч.

Радянська відзнака "місто-герой" є складовою радянської ідеології, що покликана пропагувати виключність внеску радянського режиму у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. 

Пророрійські сепаратисти в Україні та Грузії також використовують цей термін і називають "містами-героями" деякі міста.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.