Вінницькі історики звернулись до містян з приводу деколонізації

"У Вінниці не повинно бути вулиць Московської, Алєксандра Нєвського, Стєпана Разіна, Алєксандра Суворова, Валєнтіни Тєрєшкової, як і низки інших топонімів та пам'ятників, які закріплюють у свідомості колоніальне минуле і домінування російської мови, російської культури та російської версії нашої історії"

 

Публічне звернення істориків до мешканців Вінницької міської територіальної громади

Повномасштабне воєнне вторгнення росії на суверенну територію України спонукає нас усіх визнати важливі життєві реалії, на які ми вперто і наївно закривали очі протягом довгих років.

Нарешті усім громадянам України стало зрозуміло, що росіяни ніколи не були для нас братами. Наша "спільна історія" є нічим іншим, як багатовіковим жорстоким нищенням і системним приниженням української ідентичності московським колонізатором.

Наше багаторічне сприйняття російського внеску у світову культуру і цивілізацію було перебільшеним.

Наївно вважати, що теперішня війна – результат політичної волі лише одного кремлівського воєнного злочинця Владіміра Путіна. Ця мерзенна війна активно чи за мовчазною згодою схвалена більшістю російського суспільства, вихованого на "великій російській культурі", яка насправді є імперською та шовіністичною за своєю суттю.

Сьогодні слід інакше дивитися не тільки на глобальні стосунки між нашими народами, але й на деталі локальної історії та локальної пам'яті.

Переконані, що наш моральний обов'язок вимагає глибокого переосмислення вінницького громадського світогляду і культурного ландшафту. Насамперед, йдеться про деколонізацію наших вулиць, місць пам'яті та історичних наративів.

У Вінниці не повинно бути вулиць Московської, Алєксандра Нєвського, Стєпана Разіна, Алєксандра Суворова, Валєнтіни Тєрєшкової, як і низки інших топонімів та пам'ятників, які закріплюють у свідомості колоніальне минуле і домінування російської мови, російської культури та російської версії нашої історії.

Натомість у місті мають бути гідно вшановані українські Герої минувшини та сьогодення.

Розуміємо, що війна триває, і такі питання можуть вважатись нині неактуальними. Але просто змовчати ми не маємо права! Багатоголова кремлівська гідра, ховаючись за щитом гуманізму і всепрощення, лише чекатиме на черговий шанс відродитись.

Будь-який компроміс нині означатиме лише новий зворотній відлік приходу "русскава міра" на наші вулиці і у наші домівки згодом.

У Вінниці вже є суголосні ініціативи, тож запрошуємо вінничан об'єднати зусилля з комплексної деколонізації міського простору.

Просимо надсилати ваші ідеї та пропозиції на електронну адресу 1363vn@gmail.com для їх подальшого опрацювання та винесення на розгляд Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки при Вінницькому міському голові.

Слава Україні!

Історики – члени Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки міста Вінниці:

Катерина Висоцька, заслужений працівник культури України

Богдан Галайко, кандидат історичних наук

Сергій Калитко, кандидат історичних наук, доцент

Тетяна Кароєва, доктор історичних наук, професор

Ольга Коляструк, доктор історичних наук, професор

Павло Кравченко, кандидат історичних наук, доцент

Юрій Легун, доктор історичних наук, професор

Олександр Федоришен, відповідальний секретар Ради

Година папуги. Погані передчуття професора Свяневича

"Я аніскільки не сумнівався, що вступ Радянської Росії у наші східні воєводства буде означати для них кінець існуючому там польському впливу і відрив тих територій від Польщі. Я не був би проти передачі тих воєводств незалежним Україні і Білорусі, якби такі існували, але не бачив сенсу в передачі їх Радянському Союзу". Як професор Свяневич передбачив Велику війну.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР