In memoriam. Померла художниця-шістдесятниця Галина Севрук

На 93-му році життя померла художниця-шістдесятниця, керамістка, монументалістка Галина Севрук.

Про це повідомляє у Фейсбуці Музей шістдесятництва.

 

"Сьогодні, 14 лютого 2022 р., на 93-му році життя зупинилося серце видатної української художниці Галини Сильвестрівни Севрук", - йдеться у повідомленні.

Зазначають, що Галина Севрук народилася 18 травня 1929 р. у Самарканді, потім родина переїхала до Харкова і згодом до Києва. Під час формування київського Клубу творчої молоді "Сучасник" на початку 1960-х рр. потоваришувала з Іваном Світличним, Василем Симоненком, Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Василем Стусом та іншими шістдесятниками.

У її творчому доробку портрети А.Горської, І.Світличного, М.Брайчевського. У графіці – ілюстрації до віршів Г.Лорки, Н.Кир'ян, серія "медитативної графіки" та робіт на тему українського козацтва, а також екслібриси істориків М.Брайчевського, Т.Балабушевич, І.Гирича, В.Зоценка, С.Білоконя та ін. Як кераміст працювала за мотивами староукраїнської державності та героїки часів козацтва.

1964 року Галина Севрук у співавторстві з А.Горською, Л.Семикіною, О.Заливахою та Г.Зубченко працювала над вітражем "Шевченко. Мати" , який був знищений за наказом партійних функціонерів 18 березня 1964. 1976 року також було знищено створену нею у 1970 р. монументальну стелу "Дерево життя".

Галина Севрук неодноразово підписувала колективні листи на захист української культури та її діячів, зокрема 20 квітня 1966 – до Верховного суду УРСР з вимогою переглянути кримінальну справу О.Заливахи, а у 1968 – т. зв. "Лист 139-ти".

Як Алла Горська і Людмила Семикіна, Галина Севрук відмовилася покаятись і відкликати свій підпис, за що і була виключена з кандидатів у члени Спілки художників. Після масових репресій 1972 р. вона листувалася з ув'язненими друзями І.Світличним, Б.Горинем, Д.Шумуком, спілкувалася з культурними діячами еміграції – подружжям Гевриків, В.Вовк. У зв'язку зі справою І.Русина 15 жовтня 1976 у Галини Севрук було здійснено обшук. До 1990 р. вона вважалася невиїзною.

Після відновлення української державності персональні виставки Галини Севрук відбулися в Торонто, Дрездені і, звичайно ж, в Україні. У 2005 році з великим запізненням їй надали звання заслуженої художниці України.


У постійній експозиції Музею шістдесятництва знаходяться її живописні твори "Пролісок", "Поламані крила", "Зрада", "Вершник" та серія художньої кераміки на тему Київської Русі.

Як Україна відбудовувала Крим після війни і депортації

Жодного "подарунка Хрущова" не було. У 1954 році на прохання Кремля Україна взялася рятувати зруйнований війною і украй занедбаний Російською РФСР Крим - із розваленою економікою і депортованим населенням.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.