Альбом унікальних світлин за 30 років незалежності презентували та виклали у вільний доступ

Фотоальбом «Незалежність. Найкращий час» / «Independence. Prime Time» Український інститут національної пам’яті та видавничий дім «Антиквар» презентували 26 січня в інформаційному агентстві «Укрінформ». Видавничий проєкт присвячений 30-річчю проголошення незалежності України

Більшість зі світлин, що увійшли до фотоальбому, опубліковані вперше. Його електронна версія вже є у вільному доступі.

 

Окремі фото з видання як виставковий проєкт наразі експонуються у приміщенні пресцентру "Укрінформу", а згодом з'являться у вікнах інформагентства.

На сторінках фотоальбому 30 років незалежності показані крізь об'єктив  фотокореспондентів  "Укрінформу". Фотоархів агентства – найбільший в країні, він налічує понад пів мільйона фото, тож саме там зберігається найповніший фотолітопис нашої новітньої державності.

"У нас була ідея створити візуальну історію незалежності для людини з будь-якою освітою та бекграундом. Щоб будь-хто міг погортати сторінки і зрозуміти, що таке незалежність, відчути її", – зазначив під час презентації голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Презентований фотоальбом є не просто ілюстрованою історією України, а радше сфокусованим поглядом на шлях, пройдений країною за цей час, на сумні, радісні, хвилюючі та пам'ятні події, свідками й учасниками яких ми були. Кожному з п'яти розділів видання передує есе публіциста, письменника й театрального критика Віталія Жежери, яке допомагає відчути атмосферу й дух на нашому спільному шляху у 30 років завдовжки.

"У цій добірці закарбована пам'ять, – зауважив міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко. – Фотоальбом дає змогу зануритися в історію, яка була різною. Там, зокрема, відображена наша війна на Сході з росіянами. Завдяки цим фото кожен може заново відчути  події, які переживала країна упродовж 30 років. І, як на мене, дуже пасує назва "Найкращий час", тому що у незалежності поганих часів не буває".

Фотоальбом вийшов друком у видавничому домі "Антиквар". Його директорка Ганна Шерман розповіла, як відбувалася робота над проєктом, зокрема відбір фото. Презентацію повністю можна подивитися на ютуб-каналі  "Укрінформу".

Участь у події взяли дипломати і журналісти. Зокрема, дипломат, міністр закордонних справ у 2007–2009 роках Володимир Огризко, Надзвичайний та Повноважний Посол України з 2001 по 2005 рік Андрій Веселовський. Вони відзначили, що альбом є двомовним – українською та англійською мовами, й зауважили, що видання може бути корисним для дипломатичних місій України.

Електронна версія фотоальбому вже доступна для всіх на сайті Українського інституту національної  пам'яті.

Друковану версію інститут надаватиме у відповідь на обґрунтований запит. Інструкція, як надіслати такий запит.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.