У Чехії відновили всі пам'ятники воякам УГА

Посол України в Чехії Євген Перебийніс повідомив, що за минулі чотири роки було відновлено всі пам'ятники воякам Української Галицької Армії на території Чехії

Про це дипломат написав у Фейсбуці.

 

За його словами, більшість з тих пам'ятників, попри те, що мають величезну художню цінність і ще більше історичне значення для нас, були в дуже поганому стані й перебували під загрозою зникнення. Зокрема, йдеться про Український меморіал в м. Ліберець за проєктом Василя Касіяна, пам'ятник роботи Оксани Лятуринської у м. Пардубіце, пам'ятник у м. Йозефов за проєктом Роберта Лісовського, пам'ятник у м. Пршібрам роботи Михайла Бринського, Меморіал у м. Брно (вірогідно роботи М.Бринського).

У дописі йдеться, що досі залишався не відновленим лише один меморіал – унікальний пам'ятник також роботи Михайла Бринського біля с. Лада в Под'єштєді. Відкритий він був 100 років тому – у 1921 році, на місці поховання вояків УГА, що померли в недалекому таборі для інтернованих. Памятник, який є на балансі місцевої влади та Міністерства оборони Чехії, хоча й не перебував під загрозою зникнення, проте уже потребував серйозного чищення та відповідної обробки.

Перебийніс повідомив, що наприкінці минулого року група ентузіастів-волонтерів професійно взялася за цю благородну справу після того, як Посольство отримало на здійснення робіт необхідні дозволи.

"Хочу також щиро подякувати усім, хто долучився до відновлення пам'ятника - фінансово, морально, інформаційно та фізично: Руслану Гайдамасі, Петру Брестованському, Дмитру Сердюку, Мар'яну Королю, Андрію Борику і, звісно ж, отцю Івану Семотюку", – подякував він.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.