YIVO оцифрував мільйони документів з історії євреїв

Дослідникам стали доступні 4,1 мільйона сторінок в рамках проекту «YIVO Vilna Online Collections» — ініціативи YIVO у співпраці з трьома литовськими науковими установами

Більшість матеріалів було врятовано євреями, які намагалися вижити в умовах нацистської окупації. У 1941 році нацисти створили "Паперову бригаду" для сортування документів Інституту YIVO у Вільнюсі. Члени "Паперової бригади" з ризиком для життя переправляли ці матеріали в гетто, де вони таємно зберігалися. Врятовані матеріали було виявлено після війни, а потім знову врятовано від радянської влади литовським бібліотекарем Антанасом Улпісом у 1948 році. Вони залишалися захованими в церкві, яку було перетворено радянською владою на бібліотеку, доки їх не виявили у 1989 році.

 

Книги та документи, надіслані нацистами до Німеччини, також були відскановані. Їх виявили у 1946 році та відправили до штаб-квартири YIVO у Нью-Йорку.

Ще одним важливим компонентом колекції є 170000 документів Національної бібліотеки Литви.

"Проект "YIVO Vilna Online Collections" створив найбільшу онлайн-колекцію, пов'язану зі східноєвропейською єврейською цивілізацією, включаючи найбільшу колекцію матеріалів мовою ідиш у світі" — йдеться в заяві YIVO, яка оголошує про початок функціонування онлайн-колекції. 

YIVO заявив, що колекції "розкажуть нам, як жили євреї, звідки вони прийшли, як вони виховувалися та виховували свої сім'ї, як вони створювали мистецтво, літературу, музику та саму мову. Крім того, ці документи розкривають відносини між євреями та їхніми неєврейськими сусідами, як вони розуміли своє місце у світі як у політичному, так і в соціальному плані, і як вони зустрічали потрясіння та перспективи сучасності".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.