У Херсоні після ремонту відкрили Музей природи

У Херсоні після ремонту відкрили Музей природи (який наразі є частиною комплексу обласного краєзнавчого музею) у будівлі початку ХХ століття

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Будівля непроста, вона будувалася саме як музей", – зазначила директорка Херсонського обласного краєзнавчого музею Тетяна Братченко на відкритті Музею природи.

Вона підкреслила, що це унікальна для України історія, адже зазвичай музеї розташовані у спорудах, що були для них пристосовані пізніше, а не збудовані спеціально.

Ремонт музею тривав у кілька етапів, кошти виділялися з державного й обласного бюджетів. У попередні роки, зокрема, навели лад у підвалах, потім за рахунок 1 млн 200 тис. грн укріпили фундамент будівлі, що просідав і перекриття цокольного поверху.

"А вже у поточному році ми отримали близько 3 млн грн і завершили повністю реставрацію фасаду будівлі з заміною віконних блоків. Відзначу, що частину віконних блоків на фасаді ми реставрували, а не замінили – це ті самі блоки, що були встановлені під час спорудження будівлі", – зазначила у розмові з кореспондентом агентства директорка обласного краєзнавчого музею.

Вона підкреслює, що 150 тис. грн були виділені на ремонт також і зі спецфонду музею, це кошти, які сплатили відвідувачі музею за квитки. Таким чином збереглася традиція – адже будувався музей на початку ХХ століття не лише за кошти Херсонського губернського земства, але й за доброчинні внески містян.

Як розповідають у музеї, херсонські проєктанти наполягли, щоб фасад був пофарбований в "охру", підбирали під колір ракушняку, що є характерним саме для південних міст. На фасаді будівлі також з'явилися фігурки бджілок – вони розміщені біля отвору, в якому живе рій живих бджіл. Це символічно, що у стінах Музею природи поселилися бджоли і, звісно, виселяти їх не стали, зазначили музейники.

Саме у цьому музеї зберігається скелет кита фінвала.

"Це один з найбільших музейних предметів – довжина його 26 метрів", – розповіла завідувачка Музею природи Алла Дерюжина.

Кит був добутий китобоями України біля берегів Антарктиди. Завдяки тому, що у музеї від початку не було перегородок, цей експонат, що подарували музею моряки у 60–х роках минулого століття, музейні працівники змогли скласти та розмістити у 90-х роках на другому поверсі.

Він став частиною експозиції про скарби світового океану, що вже відновили після ремонту будівлі, як і дві невеликі виставки у холі музею – такий дарунок до новорічних свят вирішили зробити працівники музею для містян і гостей Херсона. Як підкреслила Братченко, на відкриття музею після ремонту чекали не лише херсонці, а й мешканці інших міст України, зокрема Одеси, Мелітополя, Запоріжжя.

На відновлення інших експозицій музею потрібно ще кілька місяців.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.