У Херсоні після ремонту відкрили Музей природи

У Херсоні після ремонту відкрили Музей природи (який наразі є частиною комплексу обласного краєзнавчого музею) у будівлі початку ХХ століття

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Будівля непроста, вона будувалася саме як музей", – зазначила директорка Херсонського обласного краєзнавчого музею Тетяна Братченко на відкритті Музею природи.

Вона підкреслила, що це унікальна для України історія, адже зазвичай музеї розташовані у спорудах, що були для них пристосовані пізніше, а не збудовані спеціально.

Ремонт музею тривав у кілька етапів, кошти виділялися з державного й обласного бюджетів. У попередні роки, зокрема, навели лад у підвалах, потім за рахунок 1 млн 200 тис. грн укріпили фундамент будівлі, що просідав і перекриття цокольного поверху.

"А вже у поточному році ми отримали близько 3 млн грн і завершили повністю реставрацію фасаду будівлі з заміною віконних блоків. Відзначу, що частину віконних блоків на фасаді ми реставрували, а не замінили – це ті самі блоки, що були встановлені під час спорудження будівлі", – зазначила у розмові з кореспондентом агентства директорка обласного краєзнавчого музею.

Вона підкреслює, що 150 тис. грн були виділені на ремонт також і зі спецфонду музею, це кошти, які сплатили відвідувачі музею за квитки. Таким чином збереглася традиція – адже будувався музей на початку ХХ століття не лише за кошти Херсонського губернського земства, але й за доброчинні внески містян.

Як розповідають у музеї, херсонські проєктанти наполягли, щоб фасад був пофарбований в "охру", підбирали під колір ракушняку, що є характерним саме для південних міст. На фасаді будівлі також з'явилися фігурки бджілок – вони розміщені біля отвору, в якому живе рій живих бджіл. Це символічно, що у стінах Музею природи поселилися бджоли і, звісно, виселяти їх не стали, зазначили музейники.

Саме у цьому музеї зберігається скелет кита фінвала.

"Це один з найбільших музейних предметів – довжина його 26 метрів", – розповіла завідувачка Музею природи Алла Дерюжина.

Кит був добутий китобоями України біля берегів Антарктиди. Завдяки тому, що у музеї від початку не було перегородок, цей експонат, що подарували музею моряки у 60–х роках минулого століття, музейні працівники змогли скласти та розмістити у 90-х роках на другому поверсі.

Він став частиною експозиції про скарби світового океану, що вже відновили після ремонту будівлі, як і дві невеликі виставки у холі музею – такий дарунок до новорічних свят вирішили зробити працівники музею для містян і гостей Херсона. Як підкреслила Братченко, на відкриття музею після ремонту чекали не лише херсонці, а й мешканці інших міст України, зокрема Одеси, Мелітополя, Запоріжжя.

На відновлення інших експозицій музею потрібно ще кілька місяців.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.