На Житомирщині у колишній ставці Гімлера відкрили музей І та ІІ світових воєн. ВІДЕО

Поблизу Житомира в приміщенні, де в часи Другої світової війни розміщувалася ставка рейхсфюрера СС Генріха Гімлера “Геґевальд”, військові 190 навчального центру Сухопутних військ створили експозицію артефактів І та ІІ світових воєн.

Про це повідомляє Суспільне.

 

Психологиня 190 навчального центру Олена Сек розповіла, що ідея створити експозицію історичних знахідок у неї та її колег виникла рік тому.

"Зараз частина цього бункеру грає роль як фотозони, так і такого місця, де можна дійсно поговорити і поміркувати про військову історію", – сказала Олена Сек.

Серед експонатів виставки предмети побуту, елементи одягу та аксесуари військових, які знайшли на території цієї військової частини, решта речей – це артефакти, які зберігалися у військових та місцевих жителів. Олена Сек розповідає, неподалік нинішнього музею знайшли унікальний артефакт –перстень 1914-1917 років.

"Це окопна творчість 1914-1917 років", – зазначила психологиня.

Експозицію облаштували у частині приміщення, де за часів Другої світової війни була ставка рейхсфюрера СС Генріха Гімлера "Геґевальд".

"Наприкінці 1941 року був побудований цей бункер, коли і будувалася ця ставка. Цей бункер перебував під маскуванням, тут зберігся автентичний фундамент, який був частиною маскувальної стіни. Ми на її місці зробили бруствер, щоб не відтворювати повністю, але й дати розуміння, які оборонні споруди застосовували військові в ті часи", – каже Олена Сек.

Водночас історик Іван Нагіленко розповів кореспондентам Суспільного, що такі ставки нацисти за окупації території України будували у Житомирській та Вінницькій області.

"Ці бункери будували з урахуванням всіх запитів, на довгі роки, оскільки у нацистів було уявлення, що буде існувати Третій Райх та ще й тисячолітній. У нацистській Німеччині тоді панувала ідеологія нацизму, яка була певною мірою релігійною і пов'язаною з язичницькими традиціями. Тому, коли вибирали місце для побудови ставок, цікавилися чи були там раніше язичницькі капища", – сказав Іван Нагіленко.

Експозицію артефактів часів Першої та Другої світових воєн, яку зібрали військові, планують поповнюватимуть і надалі.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.