У Детройті відновлено могилу старшини Армії УНР

На цвинтарі Евергрін у Детройті (США) розчищено від землі два надмогильні пам'ятники - старшини Армії УНР Миколи Янова та його дружини, сестри-жалібниці Армії УНР Ніни

Про це повідомив головний редактор Історичної правди Вахтанг Кіпіані на своїй фейсбук-сторінці.

 

"Ми це зробили. Разом з Andriy Pereklita у буквальному сенсі відкопали дві важливі плити на цвинтарі "Евергрін" у Детройті. Старшина Армії УНР Микола Янів і його дружина Ніна - сестра-жалібниця українського війська" - йдеться у дописі.

Янів Микола (26.11.1893 – 13.02.1977) – підполковник, начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Закінчив Іркутське військове училище (1915), служив у 3-му гренадерському Перновському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан.

Наприкінці 1917 р. – помічник командира Українського ударного батальйону 1-ї Гренадерської дивізії, з яким влився до складу 3-го Українського запасного полку в Чернігові. З початку 1918 р – сотник Вільного  Козацтва Чернігівщини. З квітня 1918 р. – ад'ютант чернігівського військового коменданта. У 1918 р. – ад'ютант штабу 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
З 15.12.1918 р. – начальник штабу цієї дивізії. У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з-під Одеси відступив до Польщі. Там з іншими українцями у червні 1920 р. перейшов до складу Армії УНР.

23 жовтня 1920 р. прибув від санітарного інспектора до Штабу Дієвої армії УНР і призначений на посаду діловода нагородної частини Інспекторського відділу Штабу Дієвої армії УНР.

У 1920 р. – начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Станом на 27.03.1921 р. перебував у таборі інтернованих м. Петраків, Польща.

У 1920–1930-х рр. жив на еміграції у Калішу.

У 1944 р. емігрував до Німеччини, у 1950 р. – до США.


Янова-Мандрикіна Ніна Петрівна (? - 25.10.1964) - сестра-жалібниця Армії УНР, дружина полковника Миколи Янова. Донька Голови Управи Чернігова Петра Мандрикина. Працювала у Рівенському військовому шпиталі в м. Чернігові, потім у Другому польовому шпиталі в Армії УНР.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.