У Чернівцях відкрили Меморіал Героїв Небесної Сотні

На окремих бетонних стелах зобразили портрети Героїв Небесної Сотні з Чернівців – Олександра Щербанюка та Василя Аксенина. Портрети змінюють один одного, якщо дивитися на пам’ятник з різних боків.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

Під час урочистостей були присутні родини загиблих Героїв, ветерани АТО/ООС, волонтери, чиновники та духовенство, котре після спільного молебню освятило пам'ятні знаки.

"Цей пам'ятник будувався дуже довго. Але це ще один крок до гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні. Тато був на Майдані кілька разів. А коли побачив, що почалися розстріли 18 лютого, він швидко зібрався і поїхав до Києва. Це було кульове поранення... Таке враження, що для нього Майдан тривав усе життя. Адже він завжди намагався зробити для людей навіть більше, ніж для себе", - сказав син Героя Небесної Сотні із Чернівців Богдан Аксенин.

Квіти до підніжжя стели поклали рідні, військові, громадські діячі та небайдужі городяни. А студенти показали мініспектакль про Революцію Гідності.

"Сьогодні для мене дуже хвилюючий день, бо відкривають Меморіал Героїв Небесної Сотні. Для мене Майдан там, у Києві, почався, але не закінчився. Кожна перемога не приходить просто так, все треба виборювати і чимось жертвувати. І Майдан - це боротьба у нашому розумі", - поділилася думками дружина загиблого Героя Небесної Сотні Наталя Щербанюк.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.