На Прикарпатті відреставрували ікону, яка належала родині Бандери

На Прикарпатті відновили ікону батька Степана Бандери, пароха Андрія.

Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, історик Ярослав Коретчук.

 

"Ще одна ікона яка належала отцю Андрію Бандері відреставрована. Повертаємо нашу національну пам'ять та бережемо спадщину родини Бандер", - повідомив Ярослав Коретчук.

За його інформацією, ікону відновили за кошти мецената, який побажав залишитись невідомим.

"Реставрації та консервації потребують ще чотири ікони, тож сподіваюсь знайдуться небайдужі", - зазначив Коретчук.

Раніше ікону з родинного обійстя Степана Бандери, в основі якої зображено з'явлення Богородиці у храмі, безкоштовно відновив завідувач сектору реставрації Музею мистецтв Прикарпаття Зеновій Крок.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.