Спецпроект

Свідомо завищуючи кількість жертв Голодомору, ми применшуємо здатність українців до боротьби і виживання – історик

Свідомо завищуючи кількість жертв Голодомору ми применшуємо здатність українців до боротьби і виживання. Українців винищували і іншими способами, про це важливо пам’ятати.

Про це заявив Кирило Галушко, кандидат історичних наук, координатор громадського проєкту "Лікбез. Історичний фронт", співробітник Інституту історії України НАНУ.

 

Під час прес-брифінгу в прес-центрі Українського кризового медіа-центру він розповів про те, що наукова спільнота занепокоєна питанням фальсифікації кількості жертв Голодомору 1932-1933 років. Він наголосив, що сьогодні в інформаційному просторі лунають різні, переважно завищенні і необґрунтовані, цифри жертв.

Це може як дискредитувати українську науку, так і підривати доказову базу для звинувачень на адресу Кремля у системному знищенні українців протягом багатьох десятиліть.

"Для багатьох наших сучасників не є зрозумілою методологія підрахунку жертв Голодомору. Переважна кількість українців визнає голод геноцидом. Проте дехто вважає що чим більша буде кількість зазначених жертв – тим швидше вдасться довести злочини Кремля.

Визнання геноциду не залежить від кількості жертв. Найбільше важать докази. Якщо ми будемо свідомо збільшувати кількість жертв – це тільки буде дискредитувати наші дії на шляху до світового визнання Голодомору геноцидом", – додав Геннадій Єфіменко, кандидат історичних наук, представник громадського проєкту "Лікбез. Історичний фронт", співробітник Інституту історії України НАНУ.

 

Спікери зазначили,що після 2008 року оцінки різних демографів коливалися від 2,5 до 5 млн жертв Голодомору 1932-1933 років, а попри теперішню доступність джерел зараз дуже важко встановити реальну цифру. Вони не виключають, що ті, хто свідомо завищують ці дані – діють в інтересах Кремля.

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».