У дерев’яній церкві на Львівщині знайшли давню синьо-жовту стрічку

У селі Кугаїв, що на Львівщині, є старовинна дерев'яна церква 1693 року. Оскільки стан бойківської церкви вимагає укріплення, зараз нею займається група волонтерів та готує будівлю до зими. Під час таких робіт знайшли шовкову синьо-жовту стрічку.

Про це повідомляє Андрій Салюк, голова ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

 

"Коли, після завершення усіх робіт, ми почали прибирати, в одному дуже непримітному місці знайшли отакий бант із синьо-жовтої стрічки.

Виглядає на давню, шовкову стрічку.

Може був час, коли хтось вважав за необхідне не знищити, а саме заховати цю стрічку в старовинній церкві.

Спробуємо проконсультуватися з реставраторами тканин. Може вдасться зорієнтуватися, з якого часу може бути цей синьо-жовтий бант" - написав А. Салюк.

У коментарях підписники припустили, що ця стрічка опинилася в церкві за часів Другої світової війни, а тому, хто її заховав, могла коштувати свободи чи навіть життя. Водночас художниця-реставраторка Мар'яна Квятковська зауважила, що знахідку могли сховати і раніше – близько сотні років тому.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.