“Український Стоунхендж” засипали землею, щоб вберегти від негоди і вандалів

Зробили це після тривалого тиску активістів, які вимагали від влади докласти зусиль для збереження пам'ятки

Древній кромлех, який знайшли навесні у Новоолександрівці біля міста Дніпро, частково засипали землею. Таким чином пам'ятку, віком у 5 тисяч років, законсервували, аби уберегти від зимової негоди та вандалів.

 

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив активіст Володимир Степаненко.

"Сьогодні відбулося те, чого ми всі так довго вимагали. Першочергові заходи з консервації  вжиті. Хто хоче посперечатися так зробили, чи не так – робіть це в себе вдома на дивані. В такому вигляді пам'ятка точно переживе зиму! Крапка", – заявив Володимир Степаненко.

Він додав, що за цей час потрібно розробити проєкт з музеїфікації, пам'ятки та втілити його в життя протягом наступного року.

Брили кромлеху, який вважають старшим за Стоунхендж та піраміди в Гізі, засипали землею більш, ніж на половину.

У коментарях Степаненко наголосив, що кромлех законсервували силами забудовника, який був ініціатором дослідження кургану.

До слова, консервацією зайнялись після тривалого тиску зі сторони активістів. Вони неодноразово зазначали, що пам'ятку знищує негода, а люди перетворили тисячолітній кромлех на вбиральню та "місце для проведення шабашів".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.