АНОНС: відкриття виставки "Старі культури нової батьківщини"

З 4 до 30 листопада 2021 р. у центрі Праги на Градчанській площі буде розміщено інформаційну виставку, присвячену двом визначним археологам, життя яких було тісно пов’язано з Чехією та Україною. Експозицію про українця Івана Борковського та чеха Вікентія Хвойку підготували науковці з Інституту археології Чехії в співпраці з українськими колегами з Національного історичного музею України та Інституту археології Академії наук України

З 4 до 30 листопада 2021 р. у центрі Праги на Градчанській площі буде розміщено інформаційну виставку, присвячену двом визначним археологам, життя яких було тісно пов'язано з Чехією та Україною. Експозицію про українця Івана Борковського та чеха Вікентія Хвойку підготували науковці з Інституту археології Чехії в співпраці з українськими колегами з Національного історичного музею України та Інституту археології Академії наук України.

 

Вікентій Хвойка переїхав до Києва у другій половині ХІХ сторіччя, коли археологія в Україні ще не була розвиненою науковою дисципліною. Попри те, що Хвойка теж був аматором в цій справі, йому вдалося за короткий час здобути фахове визнання в науковому середовищі не лише України а й – як свідчить його багата кореспонденція – у всій Центральній Європі. Чех Хвойка став першовідкривачем кількох важливих історичних культур, найвідомішою з яких є трипільська культура, до якої сьогодні повертаються впливові дослідники зі світовим ім'ям.

Набагато молодший Іван Борковський опинився в Чехословаччині після завершення Першої світової війни, усі жахіття якої він переніс у складі двох армій – спершу австро-угорської, а згодом – української (УГА). Ще під час навчання почав цікавитися археологічними дослідженнями найбільшої міської середньовічної фортеці в Європі – Празького Граду, де зрештою працював упродовж всієї своєї кар'єри. Борковський провів одні з найважливіших розкопок на Граді, які значною мірою збагатили знання про розвиток міста Праги та середньовічної Чехії загалом.

Виставку буде розміщено на місці важливої археологічної знахідки Івана Борковського з 1944 року, яка кардинально змінила уявлення істориків про розбудову центру празької столиці – Градчан. Уважний відвідувач зможе ідентифікувати місцезнаходження цієї пам'ятки.

Відкриття виставки відбудеться в четвер 4 листопада 2021 року о 16.00 в парку на Градчанській площі за участі посла України Євгена Перебийноса та директора Археологічного інституту Чеської Республіки Яна Маржіка. Коротку екскурсію виставкою проведе кураторка, начальниця відділу археологічних досліджень Празького Граду Яна Маржікова-Кубкова.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.