У Японії вчені виявили фарбу на прикрасі з епохи палеоліту. ВІДЕО

Учені на півдні Японії виявили штучну червону фарбу на прикрасі, що належить до епохи палеоліту. Знахідка стала найдавнішим подібним артефактом, які колись виявляли на території країни.

Про це повідомив Музей префектури і Художній музей Окінави.

 

За словами вчених, досі використання червоних пігментів було підтверджено на острові Окінава близько 5 500 років тому, але це відкриття свідчить, що історія використання фарб ще давніша і сягає періоду пізнього палеоліту (приблизно 23 тис. років тому).

Прикраса у вигляді видовженої намистини, виготовлена з мушлі молюска, була виявлена під час археологічних розкопок у печері Сакітарі в префектурі Окінава 2013 року.

Проте лише зараз було встановлено, що червоний пігмент у борозенці намистини є штучною фарбою. Аналіз пігменту показав високий вміст заліза, що дозволило дослідникам припустити, що це оксид заліза, матеріал, широко використовуваний після періоду культивування кераміки Дзьомон (14 500 років до Р.Х. — 1000 років після Р.Х.)

"Були зразки кольорових намист, виявлені в Південно-Східній Азії та Австралії. Остання знахідка може привести до розуміння походження людей епохи палеоліту в цих місцях", — заявив куратор музею Сінджі Ямасакі.

Окрім цього, зазначається, що біля Токіо була знайдена ступка і товкач віком близько 35 тисяч років, в яких також були сліди червоного пігменту.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.