Археологи знайшли в Іраку кам’яні барельєфи із зображенням царів

В Іраку, у місті Фаїда група археологів знайшла камʼяні барельєфи, що зображують ассирійських царів, які моляться богам, а також перший у країні промисловий винний завод.

Знахідки зробила група археологів з Департаменту старожитностей міста Дахука разом з італійськими колегами, цитує France 24.

 

Фігури царів вирізали у стінах зрошувального каналу, протяжність якого становить майже 9 кілометрів. Різьблені фігурки — це 12 панелей розміром пʼять метрів завширшки і два метри заввишки із зображенням богів, царів і священних тварин. Вони датуються 721—705 роками до Р.Х.

"В Іраку є й інші місця з наскельними рельєфами, особливо в Курдистані, але жодне з них не є таким величезним і монументальним, як це", — сказав італійський археолог Даніеле Моранді Бонакоссі.

Сам зрошувальний канал вирізали з вапняку для подачі води з пагорбів на поля фермерів, а різьблення зробили, аби нагадувати людям про царя, який наказав його побудувати.

"Це була не тільки релігійна сцена молитви, але й політична, свого роду пропагандистська сцена. Таким чином цар хотів показати людям, які жили в цьому районі, що він був тим, хто створив ці системи для зрошування, тому люди повинні памʼятати про це і залишатися йому вірними", — додав Моранді Бонакоссі.

Також археологи знайшли в археологічній памʼятці Хінніс у провінції Духок гігантські камʼяні басейни, які були вирізані в білій скелі та використовувалися в комерційному виноробстві в кінці VIII або початку VII століття до Р.Х.

"Це був свого роду промисловий винний завод. Ми знайшли 14 установок, які використовувалися для пресування винограду і отримання соку, який потім перероблявся у вино", — сказав Моранді Бонакоссі та наголосив, що це перше подібне відкриття в Іраку.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.