Мерія Львова відмовила видавати Росії останки Миколи Кузнєцова

Члени виконавчого комітету Львівської міськради 22 жовтня одноголосно проголосувати проти передачі Росії останків радянського розвідника-диверсанта Миколи Кузнєцова, який похований у Львові на Пагорбі Слави.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 

"Поки громадяни України, які перебувають в ув'язненні на окупованих територіях та на територіях Росії не повернуться додому, рішення про перепоховання не матиме підтримки на виконавчому комітету Львівської міськради", – зазначив під час засідання виконкому мер Львова Андрій Садовий.

Касаційний адміністративний суд Верховного суду зобов'язав міськвиконком передати останки Миколи Кузнєцова родичам до Росії, а також підтвердив, що вони зібрали необхідні документи для перепоховання.

За словами міського голови Львова це не перше таке судове рішення у цій справі.

"Чи вважаєте ви можливою будь-яку співпрацю із агресором у час війни? А чи не хоче Росія повернути нам 121 громадянина України, які сьогодні ув'язнені за політичними та релігійними мотивами на території їхньої країни, а також 296 людей, які перебувають у нелюдських умовах на окупованих територіях? Наша позиція однозначна – ми не співпрацюємо із окупантами!" – пояснив позицію міської влади Андрій Садовий на своїй сторінці у фейсбуці.


Історія з передачею останків агента НКВД Миколи Кузнєцова триває з 2000 року, коли ветерани Єкатеринбурга звернулися з таким проханням до Львівської міськради.

У 2007 році до Львова приїжджала делегація з Росії, але тоді їм відмовили у наданні останків. У 2008 році громадянка Росії Маргарита Брюханова, родичка радянського розвідника, звернулася з таким проханням до місцевих органів Львова.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.