Вийшов ролик до 100-річчя Першого Всеукраїнського православного церковного собору. ВІДЕО

Український інститут національної пам’яті презентує ролик до 100-річчя Першого Всеукраїнського православного церковного собору.

Про це повідомляється на сайті інституту.

 

"З кінця XVII століття поряд із наполегливими спробами підпорядкувати Україну політично Росія протягом двох століть жорстко контролювала і місцеве релігійне життя.

Лише на початку XX століття, з падінням самодержавства і потужними процесами національного відродження, що охопили Україну, з'явилися реальні перспективи відродження Української автокефальної (тобто незалежної) православної церкви", - нагадали в УІНП.

Там зазначили, що на початку грудня 1917 року була створена Всеукраїнська православна церковна рада, і патріотичне духівництво почало рух за українізацію парафій, відстоюючи право проведення богослужінь рідною мовою. Кульмінацією цих процесів став I Всеукраїнський православний церковний собор, який відбувся 14–30 жовтня 1921 року в Софійському соборі Києва. Участь у ньому взяли 402 делегати від священників та мирян.

Водночас зауважили, що Російська церква саботувала собор. А оскільки на той час усі єпископи були росіянами, було вирішено висвятити українських єпископів за традицією Александрійської церкви, яка існувала до 250 року, – рукопокладанням усіх присутніх.

Саме за цим чином 23 жовтня 1921 року відбулося висвячення протоієрея Василя Липківського на митрополита Київського і всієї України Української автокефальної православної церкви. У літургії в Софійському соборі взяли участь 30 священників і 12 дияконів.

Таким чином вперше у XX столітті було покладено край домінуванню Російської церкви в Україні та розпочалася нова сторінка в історії українського православ'я.

"Не нову церкву для нашого народу ми утворюємо – ми відновлюємо ту рідну нашу церкву, за яку предки наші страждали, за яку життя своє покладали, могилами матір-Україну покривали", – наголошував тоді Василь Липківський.

"На жаль, через більшовицькі репресії ця історія відновлення виявилася короткою і драматичною, але недаремною. Нагадуємо про неї за допомогою нового ролика з циклу "Події епохи", - повідомили в УІНП.

Як зазначається, у ролику використані кадри з історичної хроніки. Виробництво: студія "Диваки Продакшн".

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.