У Києві презентували книгу про тисячолітню історію державотворення України

У Національному заповіднику “Софія Київська” відбулася загальнонаціональна презентація книги "Українська державність: історико-правничі нариси", яка присвячена тисячолітній історії державотворення в Україні.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Якщо взяти з точки зору історичної справедливості, історичного розвитку, я думаю, що це одна з найбільш потужних цеглин, яка може стати основою відродження української державності.

Адже в ній настільки комплексно проаналізовані всі питання, які стосувалися української державності, там проведено всі дискусії з точки зору історії України, яка не просто переповідається російськими каналами, а яка сформована на основі первинних документів фаховими істориками.

Я вважаю, що це один із таких найпотужніших вузлів, який може дати поштовх для української державності", – зазначив Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, який був присутній на презентації видання.

Він зауважив, що книга "Українська державність: історико-правничі нариси" стала основою указу Президента України Володимира Зеленського про встановлення Дня Української Державності, а також законопроєкту, який передбачає встановлення 28 липня вихідним днем – Днем Української Державності.

"Ми святкуємо День Незалежності України. Це чудове свято, але ми маємо розуміти, що це фактично день відновлення незалежності України, тому що нашій державі набагато більше тисячі років.

Ми маємо визнати цей факт, очистити це історичне коріння від зазіхань і спробувати довести всьому світові, що будь-які спроби анексувати історії України не вдасться нікому. Ми – єдина, унікальна держава, яка є однією з найстаріших у Європі", – підсумував спікер парламенту.

Водночас у межах презентації книги, згідно з указом митрополита Київського і всієї України Блаженнішого Епіфанія, відзначено осіб, які долучилися до створення видання. Зокрема, Голову Верховної Ради Руслана Стефанчука відзначено орденом святого рівноапостольного князя Володимира першого ступеня, правознавця Олександра Святоцького аналогічним орденом другого ступеня, науковців Богдана Моркляника, Ольгу Середу та Юрія Баланюка відповідним орденом третього ступеня.

Видання "Українська державність: історико-правничі нариси" підготовлене за ініціативи Всеукраїнської правозахисної організації "Меморіал" імені Василя Стуса у співпраці з Мистецьким Фондом імені Короля Данила та Інститутом історії України НАН України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.