Івано-Франківському музею передали архів СБ ОУН

Івано-Франківський музей визвольної боротьби імені Степана Бандери отримав архівні документи СБ ОУН 1940-х років про допит та страту зрадників.

Про це повідомляє сайт Івано-Франківського міського голови Руслана Марцінківа.

 

"У Музей визвольної боротьби передали низку архівних документів Служби Безпеки ОУН 1940-х років. Більша частина з них – це повідомлення про ліквідацію повстанців та протоколи СБ ОУН про допити та страту зрадників", - йдеться у повідомленні.

Тут зазначають, що 20 документів для музею передав депутат Івано-Франківської міської ради Олег Капустяк, викупивши їх на аукціоні за 4 тис. грн. Архіви містять дані про осіб, які були ліквідовані: імена, місця їх народження, вік, заняття та перелік злочинів.

"Такі документи дозволяють спростувати міфи, наче повстанці без суду і слідства знищували всіх, хто міг бути пов'язаний із радянськими репресивними органами.

Насправді ж повстанці дуже серйозно ставилися до будь-яких повідомлень про співпрацю населення з радянськими органами: проводили слідство, вивчали матеріали справи, і лише за наявності величезного обтяжувального матеріалу, який вказував на причетність до загибелі повстанців, революційним судом ОУН виносилися рішення про усунення такої людини", – запевняє директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, історик Ярослав Коретчук.

На переконання дослідників, документи показують правдиву історію і тому важливо, щоб вони були відкриті для ознайомлення.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.