Як знайти репресованих родичів: майстер-клас від Архіву національної пам'яті

Чимало українців мають у своїх родинних історіях «білі плями». У когось у 30-х роках загадково зник прадідусь. У когось бабуся була у Сибіру, але чому і за що у сім’ї говорити боялися.

З 2015 року документи НКВД-КГБ розсекречені. Тепер кожен із нас може зазирнути в минуле і через призму своєї сім'ї дізнатися, як Радянський союз проводив масові репресії.

 

Але як звернутися в архів? Що написати в заяві? Чи потрібно збирати стоси паперів, щоб побачити кримінально-слідчі справи на своїх близьких?

Усі ці та інші питання ви можете поставити у неділю, 12 вересня, команді Архіву національної пам'яті – директору Ігорю Кулику та комунікаційниці Дарині Рогачук.

За останній рік у форматі онлайн працівники Архіву безкоштовно проконсультували тисячі людей і допомогли їм дізнатися правду про репресованих. Не пропустіть можливість поспілкуватися із командою вживу!

Коли: 12 вересня (неділя) о 12:00

Де: Мистецько-гастрономічний простір "Остання барикада" на Майдані

Квитки: https://events.borysov.com.ua/masterclass 

Подія у Фейсбуці: https://bit.ly/3DTV33S 

Перед цим розпитайте своїх рідних про таємниці минулого і підготуйте інформацію про репресованих у своїх сім'ї. Зокрема: прізвище, ім'я та по-батькові, рік, місце народження та проживання на момент арешту тощо. Приходьте навіть якщо не знаєте всього – це не завада для пошуків.

Хто саме вважається репресованим?

Це ті, хто були розстріляні, розкуркулені, депортовані, переселені, вислані у табори чи на спецпоселення, через активну громадянську позицію були відправлені у тюрми та колонії. Всі ті, в кого комуністична репресивна машина забрала майно, коханих та близьких людей, нормальне життя і віру в справедливість.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.