Під Києвом виявили кладовище та залишки храму часів Київської Русі

Біля столиці, у центральній частині Вишгорода, археологи виявили стародавні кладовище та залишки храму. Знахідка допомогла історикам простежити еволюцію “серця” міста.

Про це повідомили у Вишгородському історико-культурному заповіднику.

 

Підчас розкопок у центральній частині міста представники вишгородської археологічної експедиції спільно з археологами Національної академії України виявивши територію церковного кладовища часів Київської Русі. На цій місцевості ще жодного разу не проводили планових археологічних досліджень.

Зазначають, що знахідка дозволяє простежити еволюцію центральної частини Вишгорода ХІ-ХІХ століть.

На глибині понад метр археологи виявили великий пласт будівельного сміття XI-XII століть, що утворився після будівництва нової церкви. Таким чином, в колекцію археологів потрапили уламки цегли-плінфи, з якої споруджувалися стіни давньоруського храму.

Також археологи виявили фрагменти овруцького пірофіліту, видобутого на півночі сучасної Житомирщини. З цього матеріалу виконували різноманітні деталі інтер'єру: карнизи, капітелі тощо.

 

Рідкісною знахідкою також стала і розкопка споруд післямонгольської доби (споруди та господарські ями). Вони підтверджують те, що частина міського населення у 1240 році пережила монгольську навалу. Елементи давньоруської епохи археологи виявили під землею на глибині у майже два метри. Розчистили частину огорожі, яка, припускають, могла відокремлювати церковну садибу від навколишньої забудови.

Дослідники підкреслюють, подальше вивчення отриманих під час розкопок матеріалів дозволить краще зрозуміти динаміку розвитку міської забудови, відкрити невідомі раніше сторінки історії Вишгорода.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.