Спецпроект

До роковин початку розстрілів у Бабиному Яру УІНП презентував соціальний ролик. ВІДЕО

29 вересня вшановуються 80 роковини з часу однієї з найтрагічніших сторінок історії окупованого нацистами Києва – початку масових розстрілів у Бабиному Яру, коли лише за два перших дні німці розстріляли 33 771 киян лише через те, що вони євреї.

Про це повідомляє пресслужба Українського інституту національної пам'яті.

 

"Загалом за два роки окупації, за різними оцінками істориків, у Бабиному Яру знайшли свій останній притулок до 100 тисяч людей: євреїв, ромів, військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні, українських націоналістів, радянських підпільників та інших категорій населення.

Практично чверть населення, що лишилася в окупованому Києві. Бабин Яр став першим жахливим експериментом нацистів із "вирішення єврейського питання" і поклав початок створенню "фабрик смерті" по всій Європі", - ідеться в повідомленні.

Як зазначає голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович, київських євреїв убили лише тому, що політична ідеологія нацистської держави визнала їх расово ворожими та "засудила" до вбивства.

"Більше ніде, навіть у сумнозвісних фабриках смерті, не вбивали стільки людей за такий короткий проміжок часу. Тому Бабин Яр в усьому світі є одним із символів Голокосту. Цими меморіальними заходами ми прагнемо, вшановуючи пам'ять жертв, повернути їм гідність, відібрану злочинною ідеологією. Це одночасно є і внеском у формування зрілої та гідної політичної нації, для якої права людини будуть базовою цінністю незалежно від походження, соціального чи іншого статусу.

Адже ми прагнемо жити у спільноті, яка не сприймає насильство як аргумент, а навпаки – культивує почуття відповідальності, емпатії, толерантності, міжнаціонального та міжконфесійного порозуміння", - акцентує Дробович, висловивши сподівання, що участь у цих пам'ятних подіях об'єднає суспільство й до них долучаться якомога більше людей незалежно від національної приналежності, релігії та поглядів на меморіалізацію простору Бабиного Яру.

У пресслужбі повідомляють, що до 80-х роковин трагедії Український інститут національної пам'яті спільно зі студією "Диваки Продакшн" презентує соціальний ролик із циклу "Події епохи", в якому були використані фрагменти виставки "Бабин Яр: пам'ять на тлі історії", історична хроніка, кадри із німецько-білоруського фільму "Бабин Яр". У ролику наголошується на важливості збереження історичної пам'яті з покоління до покоління.

Історичний консультант ролика – Віталій Нахманович.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.