Спецпроект

Зеленський: Збереження пам’яті про Бабин Яр – наш обов’язок перед майбутніми поколіннями

Президент Володимир Зеленський переконаний, що трагедія Бабиного Яру ніколи не повинна повторитися ні в Україні, ні у світі, а збереження пам’яті про неї є обов’язком перед майбутніми поколіннями.

Про це глава держави написав у Фейсбуці.

 

"Два слова, за якими понад 100 тисяч людських життів. Два слова, за якими мільйони скалічених доль. Два слова, за якими 80 років спільного болю єврейського та українського народів. Бабин Яр… Два коротких слова, що звучать, як два коротких постріли, але несуть у собі довгі й жахливі спогади для кількох поколінь", - зазначив Президент.

Він нагадав, що сьогодні в усіх українських школах відбудеться національний урок, присвячений 80-м роковинам великої трагедії Бабиного Яру, і додав, що, залежно від віку та виховання, хтось вкотре, а хтось вперше почує ці два страшних слова й ці страшні цифри.

"Про те, що 80 років тому, 29 вересня 1941 року, нацистські окупанти почали масові страти в урочищі Бабин Яр. Про те, що за два наступних дні вони вбили майже 34 тисячі людей. Про те, що за два наступних роки в Бабиному Яру нацисти, за різними підрахунками, стратили від 100 до 200 тисяч людей. Окрім євреїв, це були українці та роми, військовополонені й пацієнти психіатричної лікарні", - підкреслив Зеленський.

Глава держави зауважив, що загалом жертвами Голокосту в Європі стало щонайменше 6 мільйонів євреїв, півтора мільйона з яких, тобто кожен четвертий убитий, були з України.

Президент переконаний, що майбутнім поколінням необхідно знати ці страшні цифри про страшні злочини нацизму для неповторення цих страшних помилок і страшних трагедій в історії людства.

"Збереження пам'яті про Другу світову війну, зокрема про трагедію Бабиного Яру та Голокосту, – наш обов'язок перед майбутніми поколіннями. Гідне вшанування пам'яті всіх загиблих – наш обов'язок перед минулими поколіннями", - переконаний вні.

Зеленський запевнив, що з 2019 року робить усе, щоб Бабин Яр з території забуття перетворився на місце пам'яті, гідне місце пам'яті сотень тисяч жертв, убитих у 1941-1943 роках.

"Бабин Яр – два жахливих слова, які завжди будуть у нашому минулому. Ніколи знову – два важливих слова, які завжди будуть у нашому майбутньому. І трагедія Бабиного Яру, яка сталася в Україні 80 років тому, ніколи не повинна повторитися. Ні в Україні. Ні в інших куточках Європи. Ніде у світі. Ніколи знову", - наголосив Зеленський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.