У Кам’янці-Подільському виявили давньоруське поховання

У Кам’янці-Подільському на Хмельниччині під час прокладання траншеї археологи виявили поховання жінки ХІІІ-ХIV ст., що є найдавнішим на території Старого міста

Про це кореспонденту Укрінформу повідомив науковий співробітник Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Петро Болтанюк.

 

"Коли прокладалася траншея для земляного кабелю на схід від Вірменського бастіону в межах ділянки на вулиці Францисканська, 10, то наштовхнулися на поховання жінки віком до 30 років. Дослідження поховальної камери показали, що воно прямокутної форми і швидше за все це вже був дерев'яний гріб. Наявність кераміки всередині дає можливість попередньо припустити, що це - ХІІІ-ХIV ст. У неї на пальцях виявили два кільця, оздоблені псевдовиттям, що теж характерні для ХІІІ-ХIV ст." - зазначив Болтанюк.

За його словами, жінка похована головою на захід, що свідчить про християнську традицію. Вона похована у трипільському культурному шарі, адже поруч археологи виявили залишки житла ранньотрипільського періоду.

Як зауважив кандидат історичних наук, керівник Кам'янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції державного підприємства "Науково-дослідний центр "Охоронна археологічна служба" Інституту археології НАН України Павло Нечитайло, це поховання пов'язане з церквою, що стояла при в'їзді на Вірменський ринок.

Фахівці наголошують, що таке поховання є першим на території Старого міста. Раніше давньоруські поховання виявляли в Кам'янці-Подільському на території замку.

Далі рештки жінки досліджуватимуть антропологи з Інституту археології НАНУ.

Археологи здійснювали нагляд за траншеями, які проводить ТзОВ "Волинська електротехнічна компанія".

Участь у роботах брали Павло Нечитайло, Петро Болтанюк, магістант Національного університету "Києво-Могилянська академія" Євген Левінзон, магістанти Кам'янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка Ільдар Яхієв та Олександра Бєлік.  

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.