На Тибетському плато знайшли сліди рук і ніг, яким 226 тисяч років

Китайські вчені Університету Гуанчжоу встановили, що знайдені в 2018 році сліди рук і ніг в Кесанзі на Тибетському плато, які були залишені там 226 тисяч років тому, належать дітям.

Про це пише Daily Mail.

 

Команда вчених вважає, що сліди залишили двоє дітей у віці 7 і 12 років. При цьому сліди мають характерні риси творчості, через що вчені назвали їх своєрідним арт-обʼєктом.

Відбитки на вапняку біля затверділих гарячих джерел за оцінками вчених у 3—4 рази старші за інші наскельні зображення, знайдені у Франції, Індонезії та Іспанії. Дослідники вважають, що вони знайшли найстаріші з відомих творів мистецтва.

 

Який вид людей зробив ці відбитки, достеменно невідомо, але все вказує на вимерлу Денісовську людину, яка жила в той період на Тибетському плато і на території сучасного Алтайського краю Росії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.