Локальна історія випустила спецпроєкт “Дисиденти”

Це історії політичних в’язнів радянського окупаційного режиму. Шість психологічних портретів написала журналістка Христина Коціра.

Ознайомитись із проєктом можна за посиланням.

 

Героями матеріалів стали ті, хто наближав кінець тоталітарної системи ціною свого здоров'я, молодості, майбутнього та спокою рідних. Їхні перші арешти припали на кінець 1960-х – 1970-ті роки. Декого випускали на кілька місяців, відкривали нові "справи" і засуджували знову і знову на роки в'язниць, заслань, психлікарень. Декого утримували аж до 1989-го.


Василя Овсієнка
вперше заарештували за розповсюдження самвидаву у 24 роки. Він пробув у тюрмах та на засланні майже 14 років.

Мустафу Джемілєва арештовували сім разів. Радянська каральна система вкрала у нього 15 років.

Михайла Якубівського вперше запроторили до психлікарні та випробовували сильнодіючими психотропами, коли йому було лише 15 років.

Степана Хмару ув'язнили після того, як йому вдалося відновити часопис "Український вісник" та передати випуски у Нью-Йорк. Потім вони прозвучали на "Радіо Свобода". За це Хмара відбув 7 років ув'язнення.

Мирослав Маринович та Микола Матусевич отримали по 7 років тюрми та 5 років заслання за участь в Українській Гельсінській групі, яка захищала права людини.


Як вони змогли витримати все це? Як склалося їхнє життя після ув'язнень? Чому досі історії цих людей залишаються маловідомими для українців?


Тексти написала Христина Коціра – журналістка, яка працює у жанрі художнього репортажу. Переможниця цьогорічної премії "Честь професії" у номінації "найкращий репортаж". Її роман "Яблука Єви" посів друге місце у літконкурсі "Коронація слова"-2021.

Автор світлин Олександр Хоменко – фотограф-документаліст, серед видань, які публікували його світлини Reuters, The Guardian, The Times.

Науковий консультант проєкту та автор вступної колонки – історик та дослідник українського дисидентства Радомир Мокрик, Інститут східноєвропейських студій, Карлів Університет (Прага, Чехія).

Година папуги. «Золотий вересень»

«Ось два пістолети. Коли увірвуться українські бандити, ти застрелиш дітей, а потім застрелишся сама! Пам’ятай: у тебе мають лишитися три набої!» — останню розмову батька і мами семирічний Адам підслухав випадково.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.