Президент присвоїв військовим підрозділам почесні найменування на честь історичних осіб

Військові частини отримали найменування на честь князів Аскольда, Володимира, Лева, козацького полковника Михайла Тиші, гетьмана Михайла Дорошенка, а також Михайла Грушевського, Юрка Тютюнника та Геннадія Воробйова

До 30-річчя Незалежності президент України присвоїв почесні найменування підрозділам Збройних сил України та інших сил оборони. Зокрема, 25-та бригада ДШВ стала Січеславською (замість Дніпропетровської), а 101-ша бригада охорони Генштабу отримала ім'я нещодавно померлого першого заступника начальника ГШ Геннадія Воробйова.

Як передає "Новинарня", про це йдеться в указах №№409-422/2021, що датовані 23 серпня.

 

Відповідно до цих актів, надалі підрозділи будуть іменуватися так:

  • 138-й центр спеціального призначення (протидії диверсіям та терористичним актам) імені князя Володимира Святославича;
  • 91-й окремий Охтирський полк оперативного забезпечення Сухопутних військ Збройних Сил України;
  • 38-й зенітний ракетний полк імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника Сухопутних військ Збройних Сил України;
  • 101-ша окрема бригада охорони Генерального штабу Збройних Сил України імені генерал-полковника Генадія Воробйова (у 2006-2009 рр., 2014 р. – перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ, 2009-2014 – командувач Сухопутних військ; у 2014 р. був в. о. командувача військ АТО; паптово помер 2017 р.);
  • 1-ша окрема бригада імені князя Лева Державної спеціальної служби транспорту;
  • 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада Десантно-штурмових військ Збройних Сил України;
  • 138-ма Дніпровська зенітна ракетна бригада Повітряних Сил Збройних Сил України;
  • 223-й зенітний ракетний полк імені Українських Січових Стрільців Повітряних Сил Збройних Сил України (досі він був Теребовлянський);
  • 164-та радіотехнічна Слобідська бригада Повітряних Сил Збройних Сил України;
  • 302-й зенітний ракетний Харківський полк Повітряних Сил Збройних Сил України;
  • 54-й окремий розвідувальний батальйон імені Михайла Тиші Сухопутних військ Збройних Сил України (Михайло Тиша – український військовий та державний діяч часів козаччини XVII ст., полковник Волинського (Звягельського) козацького полку);
  • 31-й окремий полк зв'язку та радіотехнічного забезпечення імені гетьмана Михайла Дорошенка Повітряних Сил Збройних Сил України;
  • 11-та бригада імені Михайла Грушевського Національної гвардії України;
  • 25-та бригада охорони громадського порядку імені князя Аскольда Національної гвардії України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.