УГКЦ передала в музей артефакт часів Першої світової війни

У Музеї Другої світової війни відбулася урочиста церемонія передачі нагороди Австро-Угорської імперії - Золотий Хрест заслуг (із короною),- яка була вручена першому капелану Легіону Українських січових стрільців Андрію Пшепюрському. Нагороду передав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук)

В Національному музеї історії України у Другій світовій війні презентовано унікальний артефакт, який Українська Греко-Католицька Церква передала до музейної колекції, – нагорода "Золотий Хрест Заслуг" отця Андрія Пшепюрського – капелана Українських Січових Стрільців.

 

Січовики були першою українською військовою формацією ХХ ст., а в добу Української революції 1917–1921 рр. стали ядром для формування національного українського війська. Разом із ними отець Андрій Пшепюрський пройшов окопи Першої світової війни та опинився в полум'ї боротьби за самостійність України.

Золотий Хрест Заслуг, заснований ще в середині ХІХ ст., – висока нагорода Австро-Угорщини, вручена отцю Андрію як визнання крайньої важливості його душпастирського служіння серед українських воїнів.

Про мотиви, які спонукали його на рішення щодо передачі нагороди до Музею, розповів Блаженніший отець Святослав:

"…До мене з листом звернулася онука отця Андрія Пшепюрського – пані Любомира із проханням прийняти на зберігання родинну реліквію, за володіння якою у радянські часи можна було потрапити до Сибіру…

У певний момент я зрозумів, що ця реліквія належить не лише церкві, а й всьому українському народу як пам'ятка про столітні змагання за вільну незалежну державу. Я усвідомив, що про неї має знати Київ, має знати Україна, має знати світ…".

 

Музей прагне знайомити відвідувачів з історією України в усій її багатогранності. Одним із її напрямів є історія Церкви, яка винесла важкі випробування, гоніння, але на всіх етапах берегла віру в серцях людей.

У роки воєнних зіткнень Українська Греко-Католицька Церква безперервно надавала духовну підтримку борцям за волю України. Тож тема служіння капеланів в українських військових формуваннях стала одним із складників роботи Музею в руслі вивчення, комплектування колекції та представлення в музейній експозиції.

Саме через долі таких людей, як отець Андрій Пшепюрський, тисячі відвідувачів дізнаються більше про визвольні змагання українців та ту духовну опору, яку давала і дає досі Церква борцям за волю нашої Вітчизни.

 

Крім слів подяки Церкві та родині, яка понад століття зберігала реліквію, генеральний директор Музею Іван Ковальчук зазначив:

"Музей розповідає не лише про Другу світову війну, а про значно ширше коло подій. Важливим здобутком доби Незалежності стало повернення власної історії до українців. Раніше її знищували, замовчували, перекручували.

Наша місія у ХХІ столітті – захистити цю історію, зберегти її для прийдешніх поколінь, щоб нащадки пам'ятали, якою ціною була здобута Незалежність…

Наша команда продовжить поповнювати музейну фондозбірню, вивчати історію капеланського служіння в українському війську різних епох, створювати тематичні виставки та розділи експозицій про духовну підтримку, яку Церква надавала й надає українським воїнам…

Переконаний, що єдність та спільна праця всього суспільства на благо України стануть запорукою процвітання та свободи нашої Батьківщини!..".

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.