На Житомирщині прокуратура вимагає повернути державі палац Терещенків

Прокуратура вимагає повернути у власність держави палац Терещенків ХІХ ст. у Червоному, у частині якого зараз розташований жіночий монастир.

Про це повідомляє Житомирська обласна прокуратура.

 

"Бердичівською окружною прокуратурою заявлено позов щодо визнання недійсною угоди, якою відкрите акціонерне товариство безкоштовно передало палац Терещенків у приватну власність та його витребування до державної власності.

Також у заяві викладено вимоги щодо визнання недійсним рішення виконкому селищної ради про оформлення права власності та скасування свідоцтва про право приватної власності на нерухомість площею понад 4,4 тис. кв м", - йдеться у повідомленні.

За інформацією прокуратури, відкрите акціонерне товариство не мало дозволу від міністерства освіти та органу охорони культурної спадщини на передачу об'єкту в приватну власність.

Наразі Господарський суд області відкрив провадження у справі.


Палац Терещенків побудований у 1861 році Адольфом Грохольським, що після його смерті перейшов у власність відомого мецената та цукрового промисловця Миколи Терещенка. Після приходу більшовиків там облаштували сирітський притулок, а згодом – фабрично-заводське училище.

Об'єкт є пам'яткою архітектури місцевого значення.

У 2000 році ВАТ "Червоненський цукровик" безкоштовно передав маєток у власність Житомирської єпархії. У 2001 році в частині плацу створили Червоненський Свято-Різдва Христового жіночий монастир, підпорядкований Житомирській єпархії УПЦ (МП). Утім охоронного договору на пам'ятку архітектури єпархія не мала.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.