135 тис. карток на осіб, яких радянська влада вважала «неблагонадійними» оприлюднили онлайн

Картотеку громадян, визнаних радянською владою «неблагонадійними» на території Києва та Київської області, вперше оприлюднено онлайн. Вона доступна на сайті Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». У цій базі – понад 135 тисяч карток із даними про людей.

Про це йдеться у повідомленні Меморіального центру, сама ж картотека доступна за посиланням.

 

У картках вказані прізвище, рік і місце народження, адресу проживання. У частині документів зазначено професію та родичів. Також є графа "політичне минуле", яка пояснює, чому людина була визнана радянською владою "неблагонадійною".

Ці важливі документи ХХ сторіччя зберігаються в Державному архіві Київської області (ДАКО). Дата створення: 1951–1964 роки, але наявна в них інформація стосується довоєнного періоду – 20–30-х років XX століття.

Довгий час ці документи не перебували у вільному доступі. У радянський час вони мали гриф "секретно".

Наразі картотека доступна як в архіві, так і онлайн для всіх охочих на платформі Меморіального центру. Картки розміщені в папках в алфавітному порядку, що значно полегшує пошук.

"Зараз нам дуже важко уявити, що людина, яка має намір виїхати до США, може отримати статус неблагонадійної. Але за радянської влади людину могли визнати неблагонадійною, якщо вона отримувала грошові перекази в іноземних банках, мала намір виїхати за кордон або працювала в органах влади гетьмана Скоропадського. Навіть під приводом того, що особа нібито отримувала нетрудові доходи, – підкреслила директорка Державного архіву Київської області Соф'я Каменєва.

– Унікальність цієї картотеки в тому, що на кожній картці вказані номер справи, номер аркуша архівного документа, де зазначена конкретна людина. Ми можемо звернутися до цієї справи й отримати більш повну інформацію про ту чи ту особу".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.