Ніхто з нащадків болгар, депортованих із Криму, так і не зміг повернутися – експерт

Ніхто з нащадків болгар, висланих в 1944 році з Кримського півострова, не зміг повернутися на Батьківщину – це стало результатом репресивної політики СРСР щодо депортованих із Криму.

Про це на круглому столі в Укрінформі повідомила кандидат юридичних наук, адвокат, член Правління ГО "Київське товариство болгарської культури "РОДОЛЮБІЄ ім. професора Івана Стоянова" Катерина Ілєкчієва

 

"На 90-і роки з самих переселенців-болгар або їх нащадків практично ніхто не повернувся до Криму і практично ніхто не відновив своє коріння в Криму", - сказала Ілєкчієва.

За її словами, через кілька років після депортації болгар, також як і представникам інших народів, депортованих із Криму, заборонялося приїжджати і селитися в Криму.

"Ніхто не міг повертатися на територію Криму довгий період часу, правила були для всіх однакові. Болгари селилися на Кубані, в Херсонській, Запорізькій і Миколаївській областях. Також як і інші народи, болгари не мали права на репарацію", - зазначила Ілекчієва.

За її даними, представники болгарського народу були депортовані до Башкирії, в Марійську АРСР, в Кемеровську, Молотовську, Свердловську та Кіровську області РФ, а також в Гур'євську область Казахстану.

У місцях депортації всього було зареєстровано 12 465 болгар різного віку. Як зазначила Ілекчієва, "станом на 1 жовтня 1948 роки смертність серед виселених з Криму представників усіх національностей була вище народжуваності в 6,8 разів".

За словами Ілекчієвої, в місцях депортації болгари в основному асимілювалися з росіянами. Згідно з останнім переписом населення, в Росії проживають трохи більше 3,5 тис. болгар.

Експерт назвала геноцидом політику переслідування і знищення депортованих із Криму болгар і висловилася про необхідність притягнення до відповідальності за злочини проти народів правонаступника СРСР – Росію.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.