Спецпроект

Зібрано імена більш ніж третини розстріляних у Бабиному Яру

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» зібрав імена більш ніж третини загиблих у Бабиному Яру в роки нацистської окупації.

Дослідники проєкту "Імена" уклали найповніший на сьогодні список жертв Бабиного Яру. У ньому налічується 28 017 імен. Також вони доповнили інформацію про місце народження, проживання, роботу й умови загибелі частини жертв. Дослідження тривало майже 1,5 року та продовжується й досі.

 
Бабин Яр після масових розстрілів восени 1941 року 
Джерело: Archives of the Hamburg Institute for Social Research/Johannes Hähle

Крім того, уперше встановили етнічну та соціальну приналежність частини загиблих. Серед 28 тисяч уже відомих жертв 24 913 були євреями, 1003 – українцями, 407 – росіянами, 27 – білорусами, 22 – поляками, 9 – вірменами, 7 – німцями, 6 – татарами, 4 – ромами, 9 – представниками інших етносів. У 1610 осіб національність не була вказана в документах.

Також з'ясували, що 894 особи були підпільниками (без зазначення національності та партійності), 902 – комуністами, і 127 – комсомольцями (без зазначення національності), 90 – українськими націоналістами або їхніми прихильниками, членами їхніх сімей. 35 були пацієнтами та лікарями Павлівської психіатричної лікарні, ще 6 – пацієнтами без зазначення конкретної лікарні. Інформація про партійну приналежність жертв визначалася лише за наявності відповідних даних.

Аби доповнити інформацію про жертв трагедії, дослідники проєкту "Імена" Меморіального центру вивчили більш ніж 85 тисяч згадок про життя цих людей. Зокрема, вчені проаналізували 36 тисяч записів ізраїльського національного меморіалу Катастрофи (Голокосту) та Героїзму Яд Вашем і доповнили дані інформацією про 9700 раніше невідомих імен, отриманих від Яд Вашем у рамках співробітництва з обміну архівними даними.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.