У Львові досліджують документи ОУН з бідону

У Національному музеї "Тюрма на Лонцького" реставрують і досліджують архів референтури Служби безпеки ОУН, який був знайдений на Тернопільщині і переданий до музею

Про це в коментарі Гал-інфо розповів історик, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий.

бідон із повстанським архівом знайшли у лісовому масиві на околиці села Рай Бережанського району Тернопільської області. 4 липня бідон із документами привезли до Львова.  Архів передали пошуковці з ГО "Воєнна археологія".

 

"Коли я вперше побачив архів, то це був бідон заповнений багном і водою. Перша думка, яка була з огляду на власний досвід, - ми мало що здобудемо під час його дослідження. Однак перший шар документів був дуже поруйнований. Фактично це фрагменти документів. Але другий шар доволі добре зберігся. Ми оцінили, що архів збережений на 70-80%. Його вдасться реставрувати та оцифрувати, щоб представити в електронному варіанті громадськості", - сказав Руслан Забілий.

За попередніми оцінками дослідників, архів датується 1945-49 роками.

"Ми бачимо таке датування за документами, які вдалося проглянути в процесі роздубльовування цього архіву. Можливо, у процесі дослідження ми дізнаємося більше інформації щодо датування архіву, але зараз ми бачимо, що найбільший масив документації стосується саме цих років", - розповів Руслан Забілий.

Історик припускає, що архів міг належати Службі безпеки ОУН. За його словами, тут практично відсутні пропагандивні документи, що і наштовхує дослідників на думку про приналежність документів до референтури Служби безпеки ОУН. Окрім того, в бідоні виявили матеріали, які  зображають діяльність референтури саме у період 1945-49 років.

"Архів доволі насичений документами. Швидше за все, це був архів референта надрайонного проводу ОУН Бережанщини або окружного референта СБ ОУН. Тобто це доволі високий рівень надрайону або округи", - зазначив Руслан Забілий.

Він додав, що в архіві є документи, які раніше не траплялися.

"Це дуже цікавий матеріал для істориків, який стосується фіксації інформації розміщення гарнізонів  НКВД в період так званої "великої блокади" січня-квітня 1946 року, коли НКВД вирішило провести велику глобальну операцію та одним махом закрити питання щодо боротьби з українським-визвольним рухом. Зафіксовані  населені пункти, кількість гарнізонів, особового складу, точні місця дислокації противника.

Це своєрідні статистичні збірники. Їх в архіві є три. Вони виконані на цигарковому папері та містять детальну інформацію щодо дислокації підрозділів НКВД. До кожного такого збірника додані детально виконані картосхеми із нанесеними населеними пунктами, з місцями дислокації. Це важливо для аналізу ситуації та того, які сили на локальній території були зосереджені, аби протистояти українському підпіллю", - сказав Руслан Забілий.

Окрім цього в архіві зібрано багато інших цікавих для істориків документів. Як зазначив Руслан Забілий, переважно це внутрішні документи референтури СБ, тобто документи, пов'язані з діяльністю цієї структури визвольного руху.

"Тут є контррозвідувальна інформація щодо підрозділів противника, різні списки, доповідні записки. Ще один сегмент – боротьба з агентурою НКВД. Тут є різноманітні протоколи допитів підозрюваних та агентів. Також архів містить інструкції для роботи СБ, записки та помітки, конспекти лекцій, які організовували під час вишколів для працівників СБ. Є тут і тернові звіти та вістки про діяльність не лише підпілля на території району, але й загалом про події в населених пунктах, про діяльність НКВД. Очевидно, це також було важливо для СБ, щоб орієнтуватися та розуміти, що потрібно робити. Натомість відсоток звітної загальної документації, яку збирали підпільники, є доволі малим", - зазначив Руслан Забілий.

Як зазначив історик, архіви СБ ОУН трапляються дослідникам часто, але кожен із них є надзвичайно цінним

"Завдяки здобутій з архівів інформації історики можуть дослідити особливості визвольного руху. Скажімо, серед документів цього архіву є також списки загиблих з короткими біограмами. Це дуже важливо, бо ми можемо дізнатися нові імена підпільників-повстанців, які загинули у тій боротьбі. Можливо, що їхні родичі розшукували їх, а можливо, що їхні нащадки навіть не знали про боротьбу та подальшу долю свого діда чи прадіда", - зазначив Руслан Забілий.

Документи будуть зберігатися в архіві Центру досліджень визвольного руху. Після реставрації та оцифровування вони будуть доступними на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.