Пошуки фортеці Хаджибей: в Одесі поновили археологічні розкопки. ФОТО

Група вчених-дослідників поновили археологічні розкопки на Приморському бульварі Одеси – на місці можливого розміщення фортеці Хаджибей. Наразі залишків її кам'яних фундаментів не виявили, але знайшли в культурному шарі цікаві артефакти періоду османського Хаджибея і ранньої Одеси.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 
фото: укрінформ

"Учасники розкопу, закладеного неподалік пам'ятника Дюку де Рішельє, вже заглибились на два з половиною метра. Знайдено у культурному шарі низку артефактів середньовічного періоду і перших років Одеси. Розкопки археологів під керівництвом доктора історичних наук Світлани Іванової тривають", - зазначив науковий консультант спільної археологічної експедиції Інституту археології України і Південноукраїнського національного педагогічного університету Андрій Красножон.

 
фото: сергій Гуцалюк

За словами Красножона, у розкопі знайдено чимало кераміки, завезеної сюди з Криму і Візантії, турецьких люльок стамбульського виробництва кінця XVIII-го століття, а також будівельні залишки, які, ймовірно, є залишками руїн турецького замку, що перемішані з будівельними матеріалами перших років існування Одеси.

Групі науковців-ахеологів і студентів педагогічного університету допомагають відомі історики-дослідники Тарас Гончарук, Олександр Бабич та інші одесити.

 
фото: сергій Гуцалюк

"У різних шарах розкопу розміром 4х4 метри знайдено чимало керамічних виробів: зокрема, вцілілу пляшку, фрагменти посуду, близько тридцяти люльок кінця XVIII -го і початку ХІХ-го століть, фрагменти будматеріалів першого мощення бульвару та інші артефакти. Зокрема, 13 липня виявили чотири турецькі люльки", - уточнив доктор історичних наук Тарас Гончарук.

Учасникам минулорічної експедиції, очолюваної дослідниками Красножоном та Івановою, вдалося знайти в іншому розкопі на Приморському бульварі артефакти, які можуть бути фрагментами фортифікаційних споруд, фрагменти фаянсового посуду із західної Туреччини середньовічної доби, що можна вважати показовим фактом з урахуванням періоду існування фортеці Хаджибей.

 
фото: сергій Гуцалюк

У розкопі навпроти будинку №5 на Приморському бульварі також виявлено разом із керамікою першої чверті-середини XIV-го століття "пул Абдуллаха 1367-1370 років" - мідну монету часів правління хана Золотої Орди Абдуллаха.

Розкопки археологів на місці можливого розміщення давньої фортеці Хаджибей тривають.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.