IN MEMORIAM: помер останній визволитель Аушвіцу Давид Душман

У віці 98 років помер Давид Душман — останній живий солдат, який брав участь у визволенні полонених з нацистського табору смерті Аушвіц, що біля польського міста Освенцім

Чоловік помер у ніч із 4 на 5 червня у лікарні у Мюнхені, повідомляє BBC.

 

Душман, єврейський ветеран Червоної армії. Йому був 21 рік, коли 27 січня 1945 році він брав участь у звільненні в'язнів з Аушвіцу. Тоді на своєму танку Душман в'їхав в електричний паркан концтабору, поваливши огорожу і потім ділився з в'язнями їжею. 

"Душман був на передовій, коли у 1945 році викрили концтабір нацистів. Він був одним із визволителів Аушвіцу та врятував незліченні життя... Ми залишаємося йому глибоко вдячними та збережемо пам'ять про нього", - йдеться у повідомленні Єврейської культурної громади у Мюнхені.

"Коли ми прибули, то побачили огорожу та цих нещасних людей. Ми прорвали паркан своїми танками... Вони усі стояли у формі, тільки очі (було видно. - Ред.) — це було дуже страшно і жахливо", - переповідав чоловік. 

Після закінчення Другої Світової війни Душман став олімпійським фехтувальником СРСР, а згодом і одним з найкращих світових тренерів з фехтування, за даними Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Він тренував жіночу команду Радянського Союзу з фехтування понад 30 років і був свідком смертельного теракту на мюнхенській Олімпіаді, коли вбили двох ізраїльських спортсменів.

Аушвіц був одним із найбільших нацистських концтаборів, що існував від кінця травня 1940 до січня 1945 року на півдін Польщі, біля міста Освенцім. Щонайменше 1,1 мільйона людей було вбито в концтаборі, більшість з яких були євреями.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.