На Хмельниччині археологи знайшли оборонну стіну ХІІІ століття

На Кармалюковій горі, що у селі Привороття Друге на Хмельниччині, археологи виявили досі невідому оборонну стіну, яка датується 30-40-ми роками ХІІІ століття.

Про це кореспондентові Укрінформу розповів кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Ігор Старенький.

 

За його словами, археологічні дослідження городища на Кармалюковій горі раніше проводили у 2019 році, а цього року їх продовжили.

"Ми перерізали всі три лінії оборони, і там є унікальні відкриття, оскільки в основі головного валу, основної лінії укріплення йде кам'яна стіна. Для періоду Русі це надзвичайно рідкісна річ.

Це була оборонна стіна, яка стояла в основі головного валу, до якої примикали кліті, і поверх неї вже був насипаний вал. Вона датується 30-40 роками ХІІІ ст.", - зазначив Старенький.

Археолог додав, що за припущенням, нижньою лінією оборони городища була башта, а верхньою – замкнута лінія феодала з кам'яною основою.

 

Окрім того, під час розкопок знайшли розвали посуду, наконечники стріл, фрагменти кольчуги, кресало.

Як зауважив Старенький, городище на Кармалюковій горі багатошарове. Перші укріплення там датуються трипільською культурою, потім їх використовували скіфи, а згодом – у давньоруський період.

"На превеликий жаль, городище сьогодні є полігоном для досліджень чорних археологів. Воно надзвичайно сильно вибите", - додав археолог.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.