Верховний суд визнав незаконним звільнення Ройтбурда з посади директора Одеського музею

Верховний суд визнав незаконним рішення Одеської обласної ради від 2019 року про звільнення Олександра Ройтбурда з посади директора Одеського художнього музею.

Про це йдеться у відповідному рішенні суду від 19 травня та повідомив сам художник у Facebook.

 

Суд задовольнив касаційну скаргу Ройтбурда і залишив чинним рішення Приморського районного суду Одеси, який визнав, що художника звільнили з посади директора музею незаконно. Суд також вирішив стягнути з Одеської облради на користь Ройтбурда сплачений ним судовий збір.

Постанова Верховного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.


Нагадуємо, що Олександра Ройтбурда призначили директором Одеського художнього музею в лютому 2018 року. Його одразу ж звинуватили в тому, що він порнограф, малює картини фекаліями і ненавидить Одесу. Депутати обласної ради відмовлялися затверджувати Ройтбурда на посаді, і тільки після втручання глави ОДА він зайняв директорський кабінет.

4 вересня 2019 року Одеська обласна рада звільнила художника з посади директора музею. А уже 7 вересня в Одесі городяни пікетували будівлю облдержадміністрації з вимогою повернути Ройтбурда на посаду. Міністерство культури теж вважало, що Ройтбурда звільнили безпідставно

10 лютого 2020 року Приморський районний суд Одеси скасував рішення облради про звільнення художника, і Ройтбурд залишився директором музею. Але згодом апеляційний суд скасував це рішення.

18 грудня 2020 року Одеська облрада все-таки поновила Ройтбурда на посаді керівника музею.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.