У Греції виявили викрадені картини Мондріана та Пікассо

Грецька поліція виявила дві цінні картини Піта Мондріана та Пабло Пікассо, викрадені у 2012 році з Національної галереї Греції.

Про це пише Reuters.

 

"У понеділок поліція виявила обидві картини схованими в ущелині поблизу Афін та арештувала одного громадянина Греції", - стверджує Reuters.

Агентство нагадує, що у 2012 злодії проникли до Національної галереї в Афінах та викрали картину Пікассо "Голова жінки", яку художник подарував музею в 1949 році, а також "Млин" Мондріана, написану в 1905-му.

"Аби збити з пантелику охорону, злодії кілька разів активізовували музейну сигналізацію перед тим, як проникнути до будівлі рано вранці. Охорона вимкнула сигналізацію, але згодом виявила одного зі злодіїв за допомогою датчика руху", - зауважує Reuters.

Перед тим, як втекти, злодій викинув ще одну викрадену картину Мондріана.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.