У Римі Колізей вперше за свою історію відкриває підземелля

У Римі публіці вперше покажуть підземелля Колізею, яке називається гіпогей —приміщення, де гладіатори та тварини чекали, перш ніж з’явитися на арені.

Про це повідомляє CNN.

 

Тепер туристи зможуть пройти коридорами по деревʼяній платформі і помилуватися арками, які зʼєднували кімнати. Раніше підземелля освітлювалося свічками, але нині, після двох тисяч років поступової руйнації рівня землі навколо, туди проникає сонячне світло.

Виступаючи на церемонії відкриття, директорка Археологічного парку Колізею Альфонсіна Руссо сказала, що реставраційні роботи дозволять людям краще зрозуміти, як колись функціонував Колізей.

Проєкт реставрації, в рамках якого за останнє десятиліття відновили весь Колізей, розпочався у 2011 році. Тоді модний дім Todʼs виділив на це 25 мільйонів євро. Реставрація проводилася в три основних етапи, починаючи з ретельного очищення фасаду памʼятки, і переходячи згодом до підземних зон. Невелика частина гіпогею була відкрита для публіки у 2016 році.

Археологи, реставратори, інженери і архітектори були серед експертів, які працювали над тим, щоб максимально надати памʼятці колишнього вигляду.

Команда використовувала фотографічні дослідження, картографування поверхні, а також робила повільну і копітку роботу по змиванню багатовікового бруду, відкладень і мікроорганізмів (водоростей та лишайників).

У деяких частинах їм довелося прибрати сліди попередніх реставрацій, які з часом зруйнувалися, і замінити їх більш автентичними матеріалами. Реставратори також встановили систему, що зменшує проникнення води в камʼяну кладку — це одна з основних причин гниття.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.