У Києві відкрито виставку про допомогу союзників у Другій світовій

Виставка ініційована ГО «Корпус справедливості» за партнерської підтримки Українського інституту національної пам’яті і спростовує тезу радянської та сучасної російської пропаганди про те, що «ленд-ліз» не відіграв суттєвої ролі у перемозі Червоної армії на Східному фронті Другої світової війни

До Дня скорботи і вшанування пам'яті жертв війни у Києві, на Контрактовій площі, відкрили фотодокументальну виставку "Lend-lease - зброя перемоги", повідомляє Укрінформ.

 
Фото Геннадія Мінченка

"Cьогодні 22 червня – День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни. Всі ми знаємо про те, що 22 червня почали бомбити Київ. Але лише згодом ми дізналися, що насправді війна на теренах України прийшла в 1939 році, і лише згодом, після відступу радянських військ, ми дізналися, що Хрещатик було підірвано саме радянськими військами.

Ця виставка - нагадування про те, що ті мільйони жертв, яких, на жаль, зазнала і Україна під час Другої світової війни, мають бути вшановані, в тому числі і в такий спосіб, тому що ми маємо знати тих героїв, які насправді нам допомагали.

Це нагадування про те, що не тільки завдяки самовідданим жертвам радянських людей, а всіх людей, як брали участь в цій війні, перемога була здобута. Але й завдяки підтримці наших партнерів, в першу чергу США та Британії", - зазначив на презентації міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.