У Полтаві визначилися з проєктом пам’ятнику Симону Петлюрі. ВІДЕО

Вчора в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбулося друге засідання журі Відкритого архітектурного конкурсу на спорудження в Полтаві пам’ятника українському державному, військовому та політичному діячу, Голові Директорії, Головному отаману військ Української Народної Республіки Симону Петлюрі.

Про це повідомляє журналіст телеканалу "Центральний" Сергій Блавацький.

 

Переможцем Відкритого архітектурного конкурсу на спорудження в Полтаві пам'ятника Симону Петлюрі став відомий український скульптор, член Національної спілки художників України, академік Національної академії мистецтв України, Заслужений та народний художник України Анатолій Васильович Кущ.

У його творчому доробку — десятки пам'ятників і монументально-декоративних композицій як в Україні, так і за кордоном. Зокрема, Архангелу Михаїлу на Майдані Незалежності, Пилипу Орлику у Києві. Він — один з авторів столичного Монументу Незалежності України.

Сергій Блавацький, кореспондент:

— Понад три години знадобилося членам журі, аби обрати ось цю проєктну пропозицію. Як описує її автор: для більшості глядачів скульптура Симона Петлюри розкриватиметься з півночі, від вулиці Соборності, і матиме вигляд силуету в контражурі.

Лівою рукою він спиратиметься на край столу з документами і картами, а лівою тримає ефес шаблі. Скульптура виконується в бронзі, висотою три метри і встановлюється на гранітному постаменті.

Саме цей проєкт пам'ятника ще на першому ознайомчому засіданні вподобав відомий полтавський митець Юрій Самойленко.

Юрій Самойленко, заслужений діяч мистецтв України, доцент кафедри образотворчого мистецтва ПНПУ

— Відчувається, що автор досвідчений в монументальній скульптурі, і це дуже важливо. Скульптура несе таку напругу, внутрішня така напруга цієї постаті, і уміння поєднати деталі з загальним сприйняттям — оце те, що і є переконливим моментом, і одностайність журі говорить про те, що цей проєкт заслуговує на втілення в роботі, і ця площа отримала прекрасний пам'ятник.

Ярослав Файзулін, начальник Управління наукового забезпечення політики національної пам'яті УІНП, кандидат історичних наук, член журі м. Київ

— Для мене особисто хотілося, щоб цей пам'ятник вшановував Петлюру в першу чергу як керівника Української держави і як людину, яка боролася за цю державу.


Тож всі 16 членів журі одноголосно проголосували за цей проєкт пам'ятника Симону Петлюрі. Його ще будуть доопрацьовувати, лунали пропозиції зробити вищим постамент, змінити запропонований герб на герб Кричевського, внести деякі корективи в однострій. Також фахівці ще визначатимуться власне з архітектурним плануванням, громадським простором площі.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.