У Стамбулі під Святою Софією та палацом Топкапи знайшли підземелля

Турецькі вчені дослідили підземелля Стамбула та виявили розгалужену систему комунікацій під культовими стамбульськими спорудами: Святою Софією, палацом Топкапи, церквою Святої Ірини.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на інформагентство DHA, що цитує науковицю Арзу Улаш, яка досліджувала підземні споруди протягом трьох років.

 

"На основі османських документів було оглянуто 285 підземних споруд на історичному півострові (стара частина місця, де розміщені найвідоміші пам'ятки міста: Свята Софія, Топкапи та інші – ред.)", - розповіла Улаш.

Вона спочатку працювала в бібліотеках та архівах, аби віднайти документальні свідчення про підземні споруди, після чого науковці спускалися під землю для дослідження підземних споруд.

За словами Улаш, підземні цистерни, колодязі, водні шляхи та резервуари, які використовувалися впродовж століть, зараз перебувають у занедбаному стані. В ході досліджень було з'ясовано, що до 59 підземних споруд із 285 сьогодні вже немає доступу.

Дослідження тривали близько трьох років.

 

У ході досліджень спеціалісти робили фото та здійснювали відеозйомку. Ці матеріали вони мають намір представити широкому загалу.

Улаш також зауважила, що легенда про те, що під Стамбулом є розгалужена мережа тунелів, які ведуть до Святої Софії, у ході проведених пошуків не підтвердилася.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.