АНОНС: Літня архівна онлайн-школа: студентів запрошують подавати заявки

Досі вважаєте, що архіви — таємні і закриті? Не знаєте, як до них підступитися і з чого почати? Або, може, ви вже працювали з архівними справами, але хочете послухати про лайфхаки колег?

Центр досліджень визвольного руху запрошує взяти участь у Літній архівній онлайн-школі 5—9 липня 2021 року.

 

Учасники школи досліджуватимуть таємниці режимних архівів, розплутуватимуть історії про агентів спецслужб, працюватимуть зі справами на репресованих митців українського авангарду і вчитимуться робити власні архівні розслідування.

Літня архівна онлайн-школа — це:

·10 теоретичних і практичних занять від провідних архівістів, дослідників та медійників, які навчать вас перетворювати архівні документи на живі історії;

·робота з різними архівними документами та можливість реалізувати власне мікродослідження;

·групова робота за тематичними інтересами;

·"вихід за площину" — переконаєтеся, що робота в архіві — це не тільки про політичну історію, а про повсякдення, культуру, соціум (і взагалі майже про все);

·публікація кращих випускних робіт на сторінках інформаційних партнерів проекту.

ЦДВР запрошуємо студентів — істориків, журналістів, філологів, культурологів, філософів та представників інших гуманітарних спеціальностей. Також розгляне заявки молодих дослідників, докторантів та медійників.


Організатори: Центр досліджень визвольного руху, Історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, Галузевий архів Служби Безпеки України. Підтримку у проведенні онлайн-школи надає Український культурний фонд.


Час
: 5—9 липня 2021 року


Місце
: онлайн


Для участі у літній архівній школі учасникам необхідно мати технічну можливість відвідувати заходи на платформі ZOOM. Сертифікат отримають студенти, які відвідали усі навчальні модулі та виконали практичні завдання. Випускники школи також отримають комплекти навчальної літератури.


Дедлайн
 зголошення на участь у школі — 30 червня, 20.00. Необхідно заповнити реєстраційну форму за посиланням.

Результати відбору будуть повідомлені не пізніше 1 липня, 23 години 59 хвилин.


У разі додаткових питань напишіть на скриньку: iovpope@gmail.com або в особисті повідомлення координатору школи Євгенію Шатіловуhttps://www.facebook.com/stupotmundi


Архівна онлайн школа відбувається за підтримки Українського культурного фонду у рамках проекту "Українські митці 1920-х у фокусі радянських спецслужб".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.