АНОНС: Відкриття виставки «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір»

У Києві відбудеться відкриття фотодокументальної виставки «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір», підготовленої науковцями Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Про це йдеться у повідомленні на сайті заповідника.

 

На 8 стендах подана стисла інформація про стан розвитку української культури 30-х років ХХ століття та втрати, яких вона зазнала.

З матеріалів виставки відвідувачі дізнаються про ключову роль українських інтелектуалів у збереженні національної ідентичності в часи глобальних соціокультурних змін, та прагнення більшовицької влади остаточно утвердитись в Україні, ліквідувавши її провідну верству шляхом репресій або заміни на більш лояльних діячів із відповідною "правильною" біографією.

На стендах представлено життєвий шлях, творчий доробок, обставини арешту і розстрілу представників творчих та інтелектуальних кіл тогочасного українського суспільства.

У виставці використані матеріали з архівно-кримінальних справ репресованих, унікальні фото з архівів та маловідомі документи, з яких можна детальніше ознайомитись із долями художників – Миколи Івасюка, Володимира Гагенмейстера, Василя Седляра, акторів і режисерів Януарія Бортника, Сергія Каргальського, композитора й диригента Василя Верховинця, науковців – Івана Миронівського, Олександра Пучківського, Гната Ручка, археолога Трохима Теслі, етнографів і музейних працівниць Ніни Заглади, Лідії Шульгіної, письменників – Юрія Вухналя, Михайля Семенка, Мирослави Сопілки, військових – Лазаря Устименка, Антона Борисенка, які були знищені у в'язницях НКВД у Києві та поховані на території таємної спецділянки у Биківнянському лісі.

Виставка доповнена матеріалами з фондів Музею книги і друкарства України.

У відкритті візьмуть участь: директор Музею книги і друкарства України Валентина Бочковська, заступник генерального директора з наукової роботи НІМЗ "Биківнянські могили" Тетяна Шептицька, директор ГДА Українського інституту національної пам'яті Ігор Кулик, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Олег Бажан, історики, дослідники злочинів радянської влади проти України, поети й діячі культури.


Час: 3 червня, четвер, о 15:00


Місце: Музей книги і друкарства України, м. Київ, вул. Лаврська, 9


Контакт: (044) 253-03-55.


Виставка експонуватиметься у Музеї книги і друкарства України до 3 липня 2021 року.

Вхід на виставку доступний за ціною квитка в Музей.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.