В Ізраїлі розкопали базиліку, споруджену за часів Ірода

В ізраїльському місті Ашкелон археологи розкопали залишки великої римської базиліки, побудованої близько 2 тис. років тому.

Уперше на будівлю натрапив в 1920-х британський археолог Джон Гарстанг, але розпорядився її законсервувати. Розкопки відновили лише нещодавно, повідомляє The Jerusalem Post.

 
фото: YANIV COHEN/NATURE AND PARKS AUTHORITY

Тепер фахівці встановили, що будівля мала головну залу та дві бічні частини. Залу оточували мармурові колони із капітеліями, на яких було зображено рослинний орнамент та римського орла.

Неподалік базиліки також розкопали невеликий театр – Одеон. Виявили монети та скульптури часів царя Ірода Великого. Скульптури зображали єгипетську богиню Ісіду та богиню перемоги Ніку.

Останні знахідки та свідчення давнього історика Йосипа Флафія дозволили вченим припустити, що будівлю побудували саме за часів правління царя Іудеї Ірода, який прийшов до влади за підтримки римлян. Споруду перебудували за 100-200 років після того. Найбільших змін вона зазнала за часів правління римського імператора Септимія Севера (193-211).

Історики також пояснили, що базиліку не використовували з релігійною метою. Там займалися торгівлею, вирішували ділові, громадські й судові справи.

Базиліку назвали однією з найбільших в Ізраїлі. Вона була зруйнована 363 року, коли сильний землетрус зруйнував усе давнє місто Ашкелон. Місто відродили за часів арабського панування.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.