Зеленський: 9 травня – це не фотосесія політиків з кулеметом, який вони не вміють тримати у руках. ВІДЕО

Перемога над нацизмом для українців — це вистражданий скарб, це причетність до великої справи для блага людства.

Про це президент Володимир Зеленський заявив під час свого відеозвернення з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, яке розміщено на його сторінці у Фейсбуці.

 

"Для нас перемога над нацизмом — це вистражданий скарб, а не черговий привід поїхати на шашлики, це — не наліпки на авто, а квіти на могилу предкам, це не карнавал і не костюмована вечірка, і точно не фотосесія політиків у формі армії, до якої вони не мали відношення, з кулеметом, який вони не вміють тримати у руках", - сказав Зеленський.

За його словами, для українців перемога над нацизмом — це причетність до великої справи для людства, "адже ця війна була не про те, чия армія переможе, а про те, чия філософія переможе".

"І важливим є не тільки те, що ми перемогли, а і те, що програв нацизм, програв назавжди, з приписом: зникнути з цього світу, разом із ксенофобією, расизмом та нерівністю", - наголосив президент.

Він нагадав, що додому не повернувся кожен п'ятий українець, і що загалом війна забрала щонайменше 50 мільйонів людських життів.

Окремо глава держави відзначив, що переможців прикрашає скромність, і всі, кому пощастило спілкуватися з ветеранами Другої світової війни, знають, як вони завжди говорили про війну — скромно, без надриву, без марнославства, пафосу і жодної краплі романтизму.

"Бо романтика на війні буває тільки в кіно, а у реальному житті у горах трупів, відірваних кінцівок, у концтаборах, бомбардуваннях, блокадах, потягах з остарбайтерами та газових камерах немає жодної романтики...

Вони (ветерани Другої світової — ред.) це бачили, пройшли, побороли і щороку 9 травня казали один незмінний тост: "Нехай ніколи не буде війни", - зазначив Президент.

За його словами, зберегти пам'ять про Другу світову війну "було нашим обов'язком, тому з покоління до покоління батьки розповідали про цю війну синам. Але це перевернулося, і з 2014 року сини розповідають про війну вже батькам, і вже не дідусі онукам, а онуки дідусям можуть розповісти про такі речі як бомбардування або полон".

"А в історії міста Маріуполя поруч з датою 10 вересня 1944 року з'явилася дата 13 червня 2014 року, і Маріуполь та ще багато українських міст на Сході України через 76 років після Другої світової будуть відзначати дві дати звільнення", - додав Зеленський.

Він також висловив упевненість, що "обов'язково настане день, коли можна буде пройтися недільним Донецьком, Луганськом і Ялтою, та побачити, як набережною гуляють родини з дітками, фотографуються молодята, як у парку дідусь навчає онучку кататися на велосипеді, а поруч вуличний скрипаль неймовірно виконує "Мелодію" Мирослава Скорика. І як усе це відбувається під синьо-жовтими прапорами у незалежній Україні".

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.