Міськрада Одеси створила робочу групу для увічнення пам'яті жертв НКВД

В Одеській міськраді створили міжвідомчу робочу групу з питань увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій, похованих у районі 6-го кілометра Овідіопольської дороги.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомили в пресслужбі мерії.

 

"На проведеній міським головою Геннадієм Трухановим нараді створено робочу групу, яку очолив в.о. віцемера Олег Бриндак, а також дві підгрупи дослідників та архівістів. Одна здійснюватиме історико-архівну роботу, а друга – пошуково-дослідницьку. Також вирішено направити запити до центральних архівів України, Німеччини та Румунії щодо відомостей про жертви політрепресій 1935-1941 років", - зазначили в мерії.

На нараді затверджено план робіт щодо виявлення могил жертв масових політичних репресій, проведення дослідницьких робіт та увічнення пам'яті репресованих. Також були надіслані відповідні документи до Міністерства культури та інформаційної політики щодо отримання дозволу на проведення пошукових робіт у районі 6-го кілометра Овідіопольської дороги Одеси.

За архівними даними, протягом 1935-1941 років "трійками" НКВД були винесені вироки про розстріли 8 тисяч 633 осіб.

У середині квітня одеські історики вирішили створити карту "Місця скорботи Одеси", позначивши на ній усі місця масових страт, у тому числі Голокосту, а також військові та цивільні групові могили в межах міста. Дослідники заручилися підтримкою двох меценатів і розпочали роботу зі створення єдиного ресурсу, де будуть каталогізовані всі місця смерті та скорботи Одеси. Нині у попередньому списку – 103 таких місця.


Нагадуємо, що група дослідників на чолі з Олександром Бабичем виявила кілька місць масових розстрілів і таємних поховань жертв більшовицького терору і вимагає увічнити пам'ять жертв НКВД. Як член історико-топонімічної комісії Одеської міськради, Бабич заручився підтримкою не тільки багатьох депутатів, а й керівників Українського інституту національної пам'яті та Інституту археології НАНУ, що виявили готовність узяти на себе контроль за дослідженнями і їх науковий супровід.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.