У Національному музеї історії України відкрили виставку «Серж Лифар. Політ Ікара»

18 травня у Національному музеї історії України (МІСТ) відкрилася виставка «Серж Лифар. Політ Ікара». 15 квітня минуло 116 років від дня народження видатного французького танцівника й хореографа Сергія Лифаря. Через карантинні обмеження відкриття експозиції, якою музей вшановує пам’ять великого митця, перенесли на місяць.

Про це "Історичній правді" повідомили у прес службі Музею

 

Відкрив виставку генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук, який привітав усіх із відновленням виставки всесвітньо відомого митця в музеї. Востаннє речі з цієї колекції демонстрували в 2015 році. Втім виставка "Серж Лифар. Політ Ікара" представляє чимало предметів, які раніше не експонувались.

Урочисте відкриття відвідав український дипломат, посол України в Швейцарії (2000 – 2003 рр.) Євген Бершеда. У 2002 та 2007 роках Євген Романович сприяв передачі колекції особистих речей Сергія Лифаря від імені графині Інги Лізи Алефельдт-Лорвіґ в Національний музей історії України.

Олена Іванова, кураторка виставки "Серж Лифар. Політ Ікара", розповідає:

"Проєкт присвячений танцівнику й хореографу світового рівня, який народився в Києві, за походженням був українцем і так себе позиціонував. Проте в Україні ім'я Сержа Лифаря досі не дуже відоме, тож для багатьох ми відкриваємо його наново.

Крім цього, завдяки таким виставкам ми можемо розповідати не тільки про людину, а й про епоху, пов'язану з її життям. На прикладі Сержа Лифаря можна вивчати історію Києва 1920-х років і загальноєвропейський контекст тієї доби.

На виставці є матеріали й інших видатних вихідців із України. Зокрема, світлина авторства Бориса Липницького, який народився в місті Остері Чернігівської області і згодом став відомим французьким фотографом. Також – ескіз Кассандра, художника родом із Харкова, який створив логотип Yves Saint Laurent. Їхні імена невідомі більшості українців, і наш проєкт – нагода познайомитися із цими особистостями".

Виставкою "Серж Лифар. Політ Ікара" Національний музей історії України популяризує ім'я видатного киянина. Колекція митця, що зберігається в музеї, а це близько 1500 одиниць, містить унікальні пам'ятки, які розповідають про його непросте життя та творчий злет.

У експозиції представлені: балетний черевичок, пошитий мамою для юного Сергія, листування з родиною 1920–1930-х років, фото та театральні програми виступів трупи С. Дягілєва, виготовлений Коко Шанель костюм Аполлона до балетної постановки "Аполлон Мусагет", елементи костюма Ікара до славетної постановки Сержа Лифаря, міжнародна нагорода в галузі хореографії "Oscar de la dans" та багато інших памʼятних речей.


Виставка триватиме до кінця серпня 2021 року з можливістю продовження.


Контакт: +38 044 278 48 64

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.